Індонезія: краса віри, поєднаної з місцевою культурою
В рамках своєї Апостольської подорожі, Папа Франциск перебуватиме протягом 2-5 вересня 2024 р. в Індонезії. Інформаційне агентство «Fides», на прикладі острова Флорес, розповідає про особливості цієї острівної країни, яка значною мірою є християнською країною та відображає культурне й мовне різноманіття, що поєднується з незвичайною красою природи та зростом віри, яка виявляється, зокрема, у розвитку покликань до священичого та богопосвяченого стану.
Острів квітів і зелених лісів
Місто Рутенґ, розташоване на острові Флорес, який португальці в XVI столітті назвали «островом квітів», милує око незайманими лісами, зеленими долинами, де рисові поля тягнуться до самого горизонту. Захоплюючі краєвиди, від пагорбів до коралового моря, пояснюють, чому європейські колонізатори були зачаровані цією місцевістю, давши острову свою квіткову назву за яскраві червоно-помаранчеві кольори рослинності, що зустрічаються особливо на східній стороні острова.
Місцеве населення, яке переважно займається сільським господарством або рибальством, демонструє гостинність, привітність і простоту, які змушують відвідувача відчувати себе – сьогодні, як і століттями, – невимушено. Різноманіття острову вражає: тут розмовляють щонайменше шістьма мовами, є присутні різні племена, культури і традиції.
Релігійне різноманіття
У сільських місцевостях, що всіяли пишну територію східної частини острова, впадає в око один елемент: у кожному селі є хрест, маленька каплиця, маленька чи велика церква, зроблена з бамбукового дерева, або мурована, яку неможливо не помітити. Це ознака глибоко вкоріненої віри, яка характеризує Флорес і робить його унікальним у всій Індонезії. На відміну від інших індонезійських островів – у найбільш густонаселеній країні світу, де переважає іслам, – Флорес є домівкою для переважної більшості людей католицької віри, яку запровадили християнські місіонери.
У провінції Східна Нуса-Тенґара (до якої входить Флорес та інші острови у східній частині архіпелагу), згідно з даними Індонезійської єпископської конференції проживає приблизно 3 мільйони католиків (з 10,5 мільйонів в Індонезії загалом). Флорес вважається «католицьким серцем нації», і тільки в західній частині острова (зараз розділеній між територією дієцезії Рутенґ і новоствореної єпархії Лабуан Баджо) вірних налічується 800 тисяч із загального населення 1 000 000. Загалом на острові існує п’ять дієцезій, а католики становлять 80% його мешканців. В деяких портових містах більшість населення – мусульмани, в той час як християни розсіяні по всій країні, проживаючи в місцевостях, де також збереглися анімістичні ритуали і традиційні вірування, такі як поклоніння предкам.
Інтеграція віри й культури
Населення західної частини Флореса ідентифікується як «манґарай» – соціальний сегмент, який має особливі культурні традиції та є домом для низки племен і підгруп. Традиційний будинок «Мбару ніанґ», характеризується круглою основою і конусоподібним дахом, висотою до п’яти поверхів, та може вмістити до восьми сімей, включаючи запаси їжі та врожай фруктів. Ці будинки, що постають з зеленої рослинності, збагачують міський пейзаж.
«В результаті тривалого і гармонійного процесу взаємопроникнення та інкультурації елементи місцевої культури чудово інтегрувалися з католицькою вірою, яка сьогодні становить кульмінацію всіх традиційних обрядів і практик», – зазначає о. Ліан Анґкур, уродженець Рутенґа. За його словами, під час кожного релігійного свята танці, жести, обряди вітання і солідарності між сім’ями, урочистості звичайного життя, такі як народження дитини, весілля або похорон, прищеплюються до Євангелія і знаходять свій ідеальний синтез в словах Святого Письма або в особливій посвяті Ісусу, Діві Марії та святим.
У кожному селі чи густонаселеному районі міста не бракує спільнот з 15-20 сімей, які регулярно зустрічаються для молитви, читання Євангелія та обміну досвідом. Це ознаки віри, яка живе в маленьких щоденних жестах і живить звичайне життя людей, соціальну тканину, в якій вони перебувають. «Між нашою традиційною культурою і вірою немає конфлікту: християнські цінності інтегровані в життя людей, “старе життя”, що складається з культурних практик, замінено, зі звіщенням Христа, “новим життям”, в якому можна знайти найглибший сенс історії, яке просякнуте християнською духовністю, що надає глибокий сенс паломництву в цьому земному житті, і яке громада приймала століттями з радістю, передаючи скарб віри з покоління в покоління», – ділиться о. Ліан.
Екологічні ініціативи, які виявляють багатство Церкви
Динаміку співдії віри та місцевої культури можна зустріти, поїхавши в сільську місцевість, де автентичність простої, неструктурованої віри проявляється чітко і потужно: тут католицькі громади Флореса не можуть не знайти плідну точку відліку в енцикліці Папи Франциска «Laudato si’», знаходячи акценти і теми, близькі життю, зазвичай зануреному в процвітаючу і квітучу природу.
Цьогорічною душпастирською темою для дієцезії Рутенґа слугує цілісна екологія, яка пропонує роздуми над важливістю індивідуального способу життя на шляху дбання про спільний дім. А сільська парафія Пресвятого Серця Ісуса в цій дієцезії пропонує власний стиль в дусі «Laudato si’»: в її стінах по периметру невеликі отвори вздовж проходів, які слугують повітрозабірниками для будівлі, стали природним і привілейованим місцем для гніздування горобців. Ці різнобарвні співочі птахи зробили церкву своєю постійною домівкою, і літургійні відправи, разом з дитячими хорами, по-справжньому оживляються їхнім мелодійним щебетанням. За словами о. Мартіна Чена, який відповідає за Пасторальний центр в Рутенґа, екологічна духовність випливає зі Святого Письма та пов’язана з вірою. «В культурі манґарай цей аспект, що вже присутній, збагачується усвідомленням того, що Бог, людство і природа тісно пов’язані між собою», – зазначає він.
Нові священники як плід посіяного Слова
Окрім активних парафіяльних громад, на острові Флорес, не бракує і душпастирів та осіб, які посвячують своє життя Богові. Зокрема, о. Луїджі Ґальвані, місіонер Ордену Регулярних клириків служителів хворим, яких також називають камілліанцями, ділиться кількома подіями, пов’язаними із зростанням покликань до богопосвяченого і священичого стану. «Існує багато важливих подій, які переживає Індонезійська Місія Камілліанців, – сказав він. – 14 липня в камілліанській семінарії в місті Маумере були висвячені п’ять дияконів і один священик з нашого ордену. Напередодні, 13 липня, десять осіб розпочали новіціят, а десять новіціїв склали свої перші чернечі обіти. Того ж дня п’ятеро ченців склали вічні обіти».
Загалом, після п’ятнадцяти років присутності, Камілліанська місія в Індонезії нараховує 16 священників (14 індонезійців, 1 італієць, 1 пакистанець), 6 дияконів, 29 ченців з тимчасовими обітами (27 індонезійців і 2 пакистанців), 10 новіціїв (8 індонезійців, 1 пакистанець, 1 тіморець) та 51 студент. В даний час на острові Флорес члени Ордену опікуються формаційним центром в Рутенґу, Вищою семінарією св. Камілла, а також Соціальним центром св. Камілла в Маумері. Місіонери, окрім пріоритетної уваги до формації молоді, продовжують розвивати харизму свого засновника святого Камілла де Лелліса, який помер у Римі 14 липня 1614 року, служачи хворим та реалізовуючи різноманітні душпастирські ініціативи для потребуючих.
About The Author
