Історична травма українського суспільства: чоловік, як господар і захисник своєї родини й землі, методично знищувався, – християнський психолог

У вихованні дітей – безліч нюансів, і загалом, й індивідуально, щодо кожної дитини й родини. Проте є певні речі, які потрібно розуміти й враховувати, щоб уникнути частих і, на жаль, сталих помилок.

Йдеться про розуміння ролей матері й батька у формуванні поведінкових сценаріїв дитини, особливостей розвитку і сприйняття батьків у хлопчика й дівчинки. Про ці нюанси у програмі «Психологічна порадня» в ефірі «Воскресіння. Живе радіо» – християнський дитячий психолог Ольга Колеснікова-Чмель.

Роль мами і тата у різному віці для хлопчика і дівчинки відрізняються. Тому важливо, щоб батьки – чоловік і жінка, мама й тато, усвідомлювали це і чітко розуміли свої завдання й не намагалися підміняти ці ролі. Адже в результаті у дитини формується неправильний поведінковий і життєвий сценарій, а, часто, й психотравма, яке матиме вплив на все життя.

Психолог каже: від народження перший і основний зв’язок дитини зі світом – і фізичний, і емоційний – відбувається через маму, і це цілком нормально і природно. Дитина і мама у певний період є діадою – двоєдиною істотою, причому незалежно, скільки мати приділяє дитині часу, уваги й любові: дитина сприймає світ через сприйняття мами, позитивне чи негативне. Саме мама дає те, що формує довіру/недовіру до світу. І у дівчинки, і в хлопчика перша ідентифікація – уподібнення, самоусвідомлення, порівняння, відбувається саме з мамою. А от щоб з’явився повноцінний емоційний зв’язок із батьком, потрібно докласти зусиль. Про партнерські пологи і присутність батька з перших хвилин чи днів життя – у попередніх програмах за участі Ольги Колеснікової-Чмель.

Важливо розуміти, що у певний момент, причому досить ранній, фактично із перших спроб пізнавати світ самостійно і в міру своїх можливостей, повинна відбутися сепарація, відділення дитини від матері. І починає формуватися ідентифікація гендеру й відповідних поведінкових сценаріїв.

«Десь у два роки у хлопчика відбувається зміна ідентифікації, перенесення її на тата як постаті і образу для наслідування, – каже Ольга. – Коли немає батька чи того, хто міг би замістити цю чоловічу роль – наприклад, дідуся, іншого чоловіка – така ідентифікація і засвоєння певних моделей поведінки ускладнюється…»

Психолог підкреслює і говорить про одну з величезних проблем українського суспільства – історичну травму, яка вплинула і продовжує впливати: «Часи Голодомору, репресій, безбожництва найбільше вдарили саме по чоловіках, по їх сприйнятті світу і себе у цьому світі. Чоловік, як господар і захисник своєї родини й землі, методично знищувався. Тому згодом шляхом для багатьох було уникнення й відмова від своєї ролі чоловіка – як захисна реакція. Жінок ці процеси також деформували: з одного боку – певна історична образа на чоловіків, які не змогли захистити і врятувати, з іншого – бажання вберегти синів, а отже, підсвідомо виховувалася покірність, послух, вміння пристосуватися… Проте будь-які образи чи почуття провини, хай і так глибоко вкорінені, потрібно долати і відпускати – принаймні, щоб надалі виховувати хлопців адекватно, як захисників…»

Ольга підкреслює: йдеться про поняття «воїн» і «захисник», які не є тотожніми, як і закладені у ці поняття ролі. Захисник – це не тільки і не стільки про війну, це той, на кого можна покластися, господар, лицар – і щодо своєї родини, і щодо країни, людина честі, гідності і сили.

«Мама дає хлопчикову широту сприйняття, душевність, глобальну довіру до світу, а батько – глибину, стержень, вміння взаємодіяти зі світом, духовність, – каже вона. – Тому після восьми років хлопчик потребує ослаблення опіки з боку матері. Гіперопіка і невротичний страх за сина виховують із нього не чоловіка, а маленького хлопчика. Особливість чоловічої психіки у тому, що страхи долаються тільки практично – хлопчик мусить навчитися відстоювати себе, долати перешкоди, навчитися виживати, йому потрібно самому вивчити і зрозуміти, як влаштований цей світ. Тому не можна трястить над хлопцем – це тільки шкодить. Найбільше й найкраще, що може давати мама своєму синові – це любов і молитва, ввіряння його Богові…»

У підлітковому віці формуються статево-рольові сценарії і повна сепарація себе як особистості. Тому так важливо, щоб підліток – і хлопець, і дівчина, мали бодай якийсь особистий простір – якщо не окрему кімнату, то хоча б власний стіл, полицю, шухляду, які б були недоторканними і тільки його. Хлопці шукають приналежність до чоловічого колективу, мають потребу у вишколі, змаганні, переборюванні себе і власних страхів. У цей період роль батька – чи наставника, тренера, який може навчити, спрямувати, порадити, з ким хлопець може проходити ці етапи дорослішання, зростає безмірно.

У вихованні дівчинки – свої нюанси, не менш важливі, і щодо ролі мами й тата зокрема. Ідентифікація дівчинки з мамою відбувається за дещо іншим сценарієм, ніж у хлопчика: їй у певний момент не потрібно «перебудовуватися» так радикально, проте роль батька для неї не менш важлива. Батько створює образ і чоловіка як захисника, і творить прообраз майбутнього чоловіка у подружжі. Важливо, щоб було розуміння цих етапів розвитку – і мамою, і татом, щоб був повноцінний емоційний контакт дівчинки з батьком, щоб мама не ревнувала доньку до чоловіка. До речі, психолог зазначає: якщо батьки не мають близьких стосунків між собою, якщо між ними «щось не так» емоційно, це неминуче переноситься і позначається на дітях.

Ольга Колеснікова-Чмель підсумовує: важливо, щоб батьки не протистояли одне одному у впливі й вихованні дітей, домовилися, хто яку роль виконуватиме. «Потрібно, щоб у житті дитини були присутні і мама, й тато, чи, якщо сім’я неповна, – той, хто зможе компенсувати їх відсутність, виконати ці ролі, не намагаючись замінити матір чи батька. Важливо, щоб дитина відчувала себе любленою, Божою дитиною, і це відчуття, закладене в дитинстві, може зберегти людину на все життя і у будь-яких обставинах…»

http://reradio.com.ua/news/9855