Історія чернечих орденів: Кармеліти

В Україні босі кармеліти працюють у Національному санктуарії в Бердичеві, у Харкові та в Києві. Ченці з Ордену Кармелітів пов’язані духовними традиціями з монахами-еремітами з гори Кар’ мель, а своїми небесними покровителями визнають пророків Іллю і Єлисея.

У середині XII ст., у пору хрестових походів, паломники із Європи оселилися на схилі гори Кармель, щоби тут провадити покутний спосіб життя. Деякі з них складали обіт послуху місцевому єпископу. Формально орден був заснований БернардомКалабрійським (+1195), на чиє прохання патріарх Альберт Єрусалимський написав Устав Ордену, встановивши правила монашого життя кармелітів.

1226 року Папа Гонорій III буллою «Ut vivendi normam» канонічно затвердив Орден Кармелітів. Спираючись на підтримку Папи, орден за кілька років розвинувся й розселився по всій Святій Землі, де було засновано близько 70 монастирів. Утім, час розквіту кармелітів у Святій Землі був дуже коротким. Поразки хрестоносців від сарацинів у 1238-1241 рр. призвели до руйнування багатьох монастирів, а знищення Єрусалимського королівства 1291 р. змусило членів ордену мігрувати до Європи.

Після перших поразок хрестоносців кармеліти закладають насамперед монастирі на Сицилії (1240 р.), а до кінця XIII ст. поширюються на всіх західноєвропейських теренах: Англія, Франція, Італія, Іспанія, Німеччина. Монастирі були об’єднані в провінції, яких 1291 року налічувалося 10. Зміцнення культуПресвятої Діви Марії та значення ордену було скріплене видінням першого Генерала ордену св. Симона Стока (Скотта), якому явилася Мати Божа зі скапулярієм.

Розквіт ордену в Європі припадає на кінець XIII – початок XIV ст. Кармеліти у своїх монастирях організовували трирічне навчання для монахів, а кожна провінція мала власні богословські навчальні центри. У цей час в Англії налічувалося до ЗО монастирів, а у Франції – до 90. Однак розвиткові ордену в цих країнах завадила Столітня війна між Англією і Францією та утворення англіканських спільнот.

1432 року Папа Євгеній IV буллою «Romani pontificis» скасував суворі закони, що стосувалися постів. Такі постанови папи та відступ кармелітів від початкової суворості спричинили появу рухів, що закликали повернутися до ранніх аскетичних правил життя. Одна з таких реформ, започаткована св. Терезою Авільською та св. Йоаном від Хреста, призвела до поділу ордену на дві гілки: Орден Братів Пресвятої Діви Марії з гори Кармель (ОСаrm) та Орден Босих Братів Пресвятої Діви Марії з гори Кармель (OCD). Постання незалежних монастирів кармелітів босих призвело до утворення незалежної монашої провінції, яку 1580 р. затвердив Папа Григорій XIII. Згодом, оскільки спільнота босих кармелітів розросталася і засновувала монастирі не лише у Європі, а й також в Африці та Латинській Америці, Папа Сикст V підніс її 1587 р. до рангу конгрегації та поставив на її чолі Генерального вікарія ордену. 1593 року Папа Климентій VIII перетворив конгрегацію на самостійний орден буллою «Pastoralis оfficii».

1788 року Орден налічував 42 провінції, 3 вікаріати, близько 780 монастирів і 15 000 монахів. Із кінця XVIII ст. кармеліти, як і інші європейські ордени, переживали період гонінь та криз. Справжнім лихом для ордену стала Французька революція, під час якої 138 французьких монастирів кармелітів було закрито або знищено. До середини XIX ст. кармеліти зазнавали гонінь і в інших країнах Європи (Бельгія, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Російська імперія).

Відродження Ордену розпочинається в другій половинні XX ст., після повернення кармелітам монастирів та створення нових провінцій по всій Європі. Станом на 2002 р. Орден Кармелітів нараховував 332 монастирі та 2015 монахів, які працювали у 29 країнах світу. Орден Кармелітів Босих налічував 564 монастирі та 4056 монахів.

о. Даниїл Ботвіна OFM

«Католицький Вісник», № 12 (585)/2014