Капелан отець Карапетян: куля зупинилась у молитовнику військового

Про своє служіння військовим капеланом розповідає священник Харківсько-Запорізької дієцезії отець Олександр Карапетян.

Отче, як Ви відчули поклик до військового капеланства?

Як я відчув покликання? То, напевно, з потреби. Тому що шукали капелана в бригаду. Командир хотів, щоб власне були не тільки православні священники, а також протестантський пастор та католицький священник, тому що були католики й була така потреба і вони вийшли з проханням до єпископа, щоб якщо є можливість, то надати священника. І я так відчув, що так насправді є потреба бути в армії, бути з хлопцями. Тому й погодився та відгукнувся на цю потребу, щоб в бригаді був капелан.

Як на щодень виглядає Ваше капеланське служіння?

Мій розпорядок не є такий сталий, постійний, тому що відкликаюся на потреби. Інколи просто їдеш до батальйону, роти, підрозділу, щоб бути там, тому що вважаю найважливішим, це – бути поруч. Щоб капелан був поряд і хлопці відчували присутність священника, його молитву, добре серце, благословіння Бога через нього. І коли їду в підрозділ, збираю хлопців, то ми розмовляємо. Також важливим є індивідуальне спілкування, тому що самі розумієте, військові – це такі специфічні люди. Вони часто між собою не відкриваються настільки, наскільки перед священником. Інколи потрібно дати можливість віч-на-віч поспілкуватися і тоді вони поступово розповідають про свої потреби, відкривають те, що їм болить, те за що вони переживають і те, що насправді їх бентежить. Тому індивідуальне спілкування є дуже важливим. З дня на день моя програма може мінятися: бачу потреби якогось підрозділу, їду туди, можу там перебувати, пожити з ними. Так один підрозділ за другим. Зараз є два капелани на бригаду, це дуже великий організм. Довго з одними бути не можу, але потрошки об’їжджаємо всі підрозділи.

Розкажіть ситуацію зі свого досвіду, коли Ви особливим чином відчули дію Бога? Чи може було якесь чудо?

Бог діє постійно, я бачу як постійно хлопці військовослужбовці моляться, навіть без нас, перед тим як йти на якесь завдання. І ця сила молитви їм допомагає. Звичайно були такі випадки. Ось останньо приїхав до мене військовий і каже: мій побратим був поранений, був жахливий обстріл, обстрілювали все, але він помолився і почав виносити його з поля бою і все стихло. Просто все стихло в мить. І поки він виносив його з поля бою взагалі не було жодної стрілянини. Вони його винесли й врятували. І знову почався обстріл. Перед цим вони помолилися і Господь так вчинив, що вони безпечно вийшли та безпечно повернулися назад на свої позиції та знову почався обстріл. Також був випадок, коли хлопець носив свої документи й також молитовник і куля зупинилася в молитовнику. Ця історія була навіть висвітлена на сторінці нашої бригади. Це дійсно чудо, що ця куля зупинилася саме в молитовнику. Він казав, що це та молитва, якою я молився, Господь мене отак врятував. Так, є багато прикладів, коли військові моляться і Господь їх насправді рятує. Ми сьогодні були в підрозділі та деякі хлопці просили: отче, благословіть нас, бо ми відчуваємо, що Боже благословіння чуває над нами, воно нам допомагає.

Якими трьома рисами має володіти добрий капелан?

Перша риса – це терпеливість. Тому що, ти приходиш у таке специфічне місце. І дуже багато військових спочатку не відкриваються на капелана. Не йдуть на щиру розмову. І тут потрібно бути з ними, поїсти однієї каші, посидіти в одному окопі й тоді поступово-поступово це все відбувається. У мене були такі випадки, що агресивно ставилися. Потім вони відчували, що насправді я хочу їм добра через благословення, щоб їхня віра їм допомагала і тоді вони відкривалися. Тому, найперше, це терпеливість – вміти чекати, щоб люди довірилися. Вони одразу не можуть довірятися, бо це так всюди. Але тут це ще більше відчувається. Просто треба час, а через це має бути терпеливість.

По-друге – це щирість. Вони відчувають, що ти з ними щиро розмовляєш. Відкрито, щиро і тоді вони самі відкриваються. Вони відчувають, коли до них приїжджають, коли їх хвалять, також вони дуже відчувають фальшивість, а коли зі щирим серцем до них відносишся, з ними розмовляєш, то вони цю щирість дуже відчувають.

Третя риса для мене – це мужність. Коли ти з ними і є якісь обстріли навколо і це потрібно мужньо переживати. Звичайно, що страшно, страх не дівається нікуди, але якщо ти це все з ними мужньо переживаєш, то це їх чіпляє, що з нами капелан в труднощах. Це їх так підтримує на дусі.