«Кардинал Гузар був кобзарем-мудрецем нового тисячоліття для всіх українців»: спогади Глави УГКЦ про Блаженнішого Любомира

26 лютого 2019 року в УГКЦ вшановують 86-річчя з дня народження світлої пам’яті Блаженнішого Любомира Гузара. Додамо, Блаженніший Любомир був Предстоятелем Української Греко-Католицької Церкви з 2001-го по 2011-й роки.

У книзі-інтерв’ю «Діялог лікує рани» Блаженніший Святослав розповідає редактору польського Католицького інформаційного агентства Кшиштофу Томашику історію свого життя, розмірковує про можливості, які виникають внаслідок діалогу, а також ділиться спогадами про свого попередника.

Нижче подаємо спогади Глави УГКЦ про Блаженнішого Любомира в цитатах:

Мені випало щастя бути його особистим секретарем. У 2003–2005 роках він почав формувати Патріяршу курію для керування цілою Церквою. Почав створювати міжєпархіяльні структури, щоб у Глави Церкви був відповідний апарат, який давав би змогу здійснювати служіння задля добра всієї спільноти.
З кардиналом Гузаром я познайомився ще в 90-х роках XX століття, коли був семінаристом; він тоді був духівником нашої семінарії. Пізніше зустрічався з ним у Римі: я навчався в університеті, а він уже був єпископом. Довіряв мені. Деколи я допомагав йому писати листи, передусім іспанською мовою.
Після від’їзду отця Канавана (керівника Патріаршої курії) йому потрібен був хтось, хто став би адміністратором курії та його секретарем. Я був тоді віце-ректором семінарії, професором університету, керівником катедри богослов’я, віце-деканом філософсько-богословського факультету, а тут ще кардинал Гузар запрошує мене до себе й каже, що потребує моєї допомоги в курії та секретаріяті. Певна річ, я не міг відмовити.
На щастя, у мене була змога покинути посаду віце-ректора в семінарії. Ось так, як білка, стрибав з місця на місце, був усюди й робив усе, щоб нічого не завалилося. Це був також час Помаранчевої революції. Тоді в мене з’явилася можливість уважніше придивитися до кардинала та краще пізнати його як людину й духовну особу.
Пам’ятаю, наприклад, момент, коли він утратив зір і почав змінюватися – його дедалі більше наповнював Святий Дух. Не знаю, чи в Польщі – так само, як в Україні, – люди з особливою повагою ставляться до незрячих. Це характерно для культури Східної Європи, особливо в Україні люди сприймають їх як пророків, що бачать очима душі, як тих, хто і вдень, і вночі споглядає Лик Господа Бога.
Своєю чергою кардинал Гузар був кобзарем-мудрецем нового тисячоліття не тільки для греко-католиків, а й для всіх українців. Був, так би мовити, творцем сучасного українського епосу, тим, хто започаткував новий етап нашої історії, якого не побоюся назвати «цивілізацією Любомира».
Його ім’я походить від двох слів – «любов» і «мир». Цивілізація й національний епос, які кардинал залишив нам, містять три найважливіші слова: любов, незалежність і мир.
У червні 2001 року, коли в Україну приїхав Іван-Павло II… мій попередник кардинал Гузар під час Божественої Літургії, яка відбулася 27 червня та в рамках котрої були проголошені блаженними мученики нашої Церкви, сказав: «У Твоїй присутності, Святіший Отче, і від імені Української Греко-Католицької Церкви хочу за всіх них попросити прощення в Бога, Творця й Отця нас усіх, а також у тих, кого ми, сини й дочки цієї Церкви, у якийсь спосіб скривдили. Щоб на нас не тяжіло страшне минуле і не отруювало наше життя, охоче пробачаємо тим, хто в якийсь спосіб скривдив нас. Ми переконані, що в дусі взаємного прощення можемо спокійно приступити до спільної з Тобою відправи Євхаристії, з усвідомленням, що таким чином зі щирою і міцною надією вступаємо в нове й краще тисячоліття». Це був важливий і зворушливий момент. Тому що формула прощення заклала підвалини культури примирення з українського боку. У присутності Святішого Отця та мільйона вірних кардинал Гузар розпочав польсько-український діялог з прохання пробачити гріхи нашого народу та прощення кривд, заподіяних українцям.
Кардинал Гузар керувався правилом: «Не приймаємо грошей ані від держави, ані від політиків». Можна сказати, що символом такої позиції є наш катедральний собор Воскресення Христового в Києві. Пам’ятаю, що і мене, і кардинала Любомира Гузара часто запитували: «Як це так, що в Україні вже минуло стільки виборів до Верховної Ради, а ви й досі не можете закінчити будівництва свого храму?» Ні для кого не є таємницею, що до кожної Церкви перед виборами приходять політики та «безкорисливо» надають їй добродійну допомогу, але потім очікують, що вона підтримає їх під час виборчої кампанії. Богу дякувати, наша Церква не пішла на це.
Кардинал Гузар передусім зміцнив синодальність УГКЦ, адже вона становить найхарактернішу рису нашої Церкви.
Кардинал Гузар ініціював діяльність Постійного Синоду та почав створювати міжєпархіяльні структури на рівні Церкви в цілому світі. Інструментом будування внутрішньої єдності нашої Церкви є також Патріярша курія. Усі ці інструменти з’явилися впродовж останніх сорока років. Їхнє функціонування водночас є і формуванням свідомості Ecclesiae sui iuris, базованої на власному праві, і складовою частиною процесу творення патріярхальних структур.