Кардинал Мюллер про «Маніфест віри», його критиків, церковний провід та поточну кризу

Кардинал Герхард Людвіг Мюллер, колишній глава Конгрегації доктрини віри, в нещодавньому інтерв’ю для «Catholic World Report» відповів на кілька запитань щодо опублікованого ним недавно «Маніфесту віри», реакцію на цей маніфест, щодо проводу Церкви, втрати віри у Церкві, клерикалізм, а також про ватиканський саміт щодо сексуальних зловживань.

Пропонуємо до Вашої уваги переклад цього інтерв’ю.

CWR: Ви розпочинаєте «Маніфест віри», зазначаючи про «зростаюче замішання» у Церкві. Якими є головні джерела цього замішання? І чому це замішання все зростає?

Кардинал Герхард Мюллер: Навіть Ісус говорив про ймовірне замішання у вірі, кажучи, що усі покинуть Його тоді, коли настане година Страждань. Зрештою, ніхто не може однією лиш природою зрозуміти, що Божа сила і мудрість проявляються в людській слабкості і немочах.

Таким є богослів’я Хреста, без якого ми не можемо ані зрозуміти Божих шляхів, ані слідувати ними. Крім того, завдяки можливостям цифрової комунікації, багато християн щохвилини все більше піддаються антихристиянській пропаганді. Провідні медія надійно розташовані в руках ворогів християнства. Вони абсолютно нічого не говорять про мільйони випадків сексуального зловживання у секулярному світі, ані жодним словом не висловлюють співчуття жертвам. Важкі провини священиків служать засобом для удару по Церкві загалом. Медія хвалять Папу лише тоді, коли можуть скористатись ним заради своєї політики.

Однак, реформа означає духовну і моральну віднову в Христі, а не дехристиянізацію Церкви чи перетворення на неприбуткову організацію, для якої глобальне потепління є важливішим, аніж усвідомлення того, що Бог є джерелом і метою людини та усього створіння.

CWR: Пишучи про Христа, Ви зазначаєте, що католики повинні «рішуче протистояти повторенню давніх єресей, які бачили в Ісусі Христі лише хорошу людину, брата і друга, пророка і мораліста». Про які саме приклади христологічних єресей ідеться, відновлення чи трансформація яких зараз відбувається?

Кардинал Мюллер: Коментатор у «Frankfurter Allgemeinen Zeitung» (німецька газета) пише, що цей маніфест є передмодерним, оскільки заява єзуїтів з Франкфурта щодо гомосексуалізму, укинення священичого целібату та висвячення жінок на священиків представляє сучасність (модерність). За словами цього автора, той, хто говорить про Ісуса як про Сина Божого, занадто вивищує Його; сучасна людина може розуміти Його лише як морального проповідника на тему захисту навколишнього середовища – а не на тему сексуальної моралі, звичайно ж.

Ще в третьому столітті, Церква відкинула теорію Павла Самосатського про те, що Ісус був простою людиною. Ті теорії ліберального богослів’я з часів вісімнадцятого століття, які називають Ісуса лише особливою запальною людиною, разом з моральністю, базованою на обов’язках, а-ля Іммануїл Кант, – вони можуть зберігати залишки буржуазного християнства для наших секуляризованих сучасників, однак вони не мають нічого спільного із оригінальним свідченням апостольської Церкви про Ісуса, Христа, Сина Живого Бога. Віра не є питанням обставин часів чи інтелектуально-історичної епохи, але істини.

Ісус або є Сином Отця, або ні. Ми або віримо в Нього, або, більше не будучи християнами, перестаємо називати себе християнами. Що доброго у пляшці вина, на етикетці якого обіцяють «відмінну якість», якщо ця пляшка – порожня?

CWR: Певні критики «Маніфесту» вказують на відсутність конкретного згадування папства. Чому Ви не посилаєтесь на папство напряму? І що Ви думаєте з приводу звинувачень Вас у тому, що Ви є свого роду «антипапою»?

Кардинал Мюллер: Ці люди є політичними стратегами і теологічними невігласами. Вони, очевидно, не ознайомлені із моїми зауваженнями щодо папського примату у «Католицькій догматиці» (виданій кількома мовами) і моїми двома книжками на тему папства (понад 700 сторінок).

Класичне визнання віри Церкви говорить про Трійцю, Воплочення, Церкву, Таїнства (Хрещення) та вічне життя, не згадуючи про папу та єпископів, котрі, звичайно, є конститутивним елементом в таїнственній Церкві. У своєму сліпому упередженні ці критики також не зауважили, що «Катехизм», з якого випливає «Маніфест віри», проголосив Папа Іван Павло ІІ як хороше передавання depositum fidei (депозиту віри). Ті ж самі люди, котрі критикували, а навіть були вороже налаштовані щодо пап Івана Павла ІІ та Бенедикта XVI, котрих засудили як зрадників духа Другого ватиканського собору, тепер прикликають Папу Франциска.

Але вони роблять це не тому, що визнають його папою в рамках католицької догми, але швидше тому, що хочуть використати його як засіб у своїй ліво-ліберальній політиці, щоб десакраменталізувати Церкву. Коли йдеться про сексуальні злочини деяких священиків, вони кладуть відповідальність на священичий целібат чи сакраментальність єпископського чи священичого служіння, замість того, щоб вдивлятись у колапс священичого етосу і сексуальної моралі в період 1980-их, в якому слід звинувачувати попередників оцих критиків.

CWR: Пишучи про таїнства, Ви зазначаєте, що «погляди більшості чи дух часу» не повинні замінювати Христа як точку відліку істини. Якою мірою і яким чином демократичний дух чи «дух часу» замінив депозит віри як надійного провідника до доктрини Церкви?

Кардинал Мюллер: Демократія в політичному житті є нашим спільним простором для спільного життя у соціальній співдружності. Однак, Церква є спільнотою вірних, покликаних Божою ласкою. Церква живе Божою істиною; вона не користується істиною заради свого задоволення чи відповідно до інтересів і претензій влади над іншими. Разом ми слухаємо Боже Слово і несемо усю відповідальність за повне передавання віри в чистому вигляді кожному поколінню аж до Приходу Христа.

Однак завдання виконання непорушного вчительського уряду Церкви покладено на наступників Петра і апостолів, які повинні представляти усій Церкві об’явлену істину для того, щоб вона могла вірити у неї. Перші два розділи «Dei Verbum» чітко висловлюють ці відносини.

CWR: Була свого роду дискусія щодо Ваших слів про апостазію і «обман Антихриста» (§ 5). Чи Ви припускали, що, можливо, ми живемо в часи «останнього випробування Церкви»? І яку апостазію конкретно Ви мали на увазі?

Кардинал Мюллер: Антихрист – це фігура, що втілює протиставлення Христові. Він не просто з’являється в кінці історії, але виникає у кожній епосі як той, хто спокушає нас і хоче зруйнувати Божий дім. Ісус запитував чи Він ще знайде віру, коли повернеться. І деколи в історії Церкви здається наче віра у Церкві таки закінчилась. У боротьбі проти ультра-потужного аріянізму, який підтримувала громадська думка і політична влада, св. Атанасій часто здається перевершеним. Тоді, аріянізм був модерним, а католицизм передмодерним в очах тих, чия віра підлягала прогресу. Як казав св. Єронім, світ прокинувся і зрозумів, що став арійським. Це – година св. Петра. Ісус казав йому, що Сатана прагнув просіяти учнів і всю Церкву як пшеницю. Далі слідували потужні і актуальні слова Ісуса, навіть в ці теперішні часи страждання Церкви: «Та я молився за тебе, щоб віра твоя не занепала; і коли знову повернешся, утверджуй твоїх братів» (Лк. 22,32).

CWR: Ви повторюєте критику, яку вже колись висловлювали: що певні єпископи поводяться більше як політики, аніж як пастирі. Чи це форма клерикалізму, яку засуджував Папа Франциск? Що входить до цієї політичної орієнтації церковних лідерів?

Кардинал Мюллер: Існує нове, неправильне використання слів: слово «клерикалізм» тепер застосовується в Церкві як бойовий клич проти служіння, встановленого Богом. «Kleros» означає участь в служінні апостолів, встановленому Христом (Ді.1,20). Термін «клерикалізм» полягає у зловживанні авторитетом заради того, щоб отримати особисті переваги шляхом спонукання друзів, котрих переводять на посади в Церкві, незважаючи на їх некомпетентність чи недостойність. Однак, мотивом для сексуального зловживання неповнолітніми та церковними підлеглими не є бажання влади над іншими, але невпорядковані сексуальні бажання, що ведуть до гріха похоті і дегуманізують жертву.

CWR: Повертаючись до саміту у Ватикані, що Ви думаєте з приводу цього зібрання? Яка Ваша думка щодо рішення кардинала Купіча та інших лідерів зустрічі не зосереджуватись на гомосексуалізмі та зловживанні дорослими?

Кардинал Мюллер: Немає змісту говорити про структури, які роблять зловживання можливими. Це політичні розмови поза рамками Церкви, як Божої інституції. Сакраментальна будова Церкви, дотримання Десяти Заповідей і вірність своєму покликанню як охрещеному, рукоположеному чи одруженому/неодруженому християнину – усе це, якщо їх плекати,є найкращим захистом від усіляких форм непослуху нашому Творцеві і Спасителю, а також від ран, нанесених любові Бога і ближнього, любові, що зберігає усі заповіді.

Переклад: “Католицький оглядач“