Кардинал Вальтер Брандмюллер: Церква повинна готуватися до подорожі через пустелю

Католицька церква повинна підготуватися до проходження через пустелю, як Ізраїль, який вийшов з Єгипту. У цьому шляху допоможе опора на віру простих людей, а не на податкові гроші та елітарний псевдокатолицизм прогресистів. Про це пише кардинал Вальтер Брандмюллер, видатний історик Церкви.

Брандмюллер посилався на постулати Німецької синодальної дороги, яка нещодавно відбулася у Франкфурті-на-Майні. Синодали, які зібралися в цьому місті, погодилися відійти від католицької віри в багатьох сферах, особливо в антропології та моралі. Те, що сталося у Франкфурті, є обурливим для Церкви в усьому світі, але німецькі прогресивні люди задоволені. Відповідно до кардинала це задоволення має закінчитися природним шляхом, пов’язане зі зникненням державних коштів, які дозволяють такій прогресивній франкфуртській системі продовжувати функціонувати. Про це Пурпурат написав у статті, опублікованій австрійським порталом Kath.net.

«Погляд на ситуацію Церкви в Німеччині показує безпрецедентне зниження інтересу громадськості та ЗМІ до Церкви. Тільки скандали викликають злісну цікавість. Це також стосується франкфуртських синодалистів та їхнього шляху. […] Під назвою Церква еліта світських функціонерів зацікавлена переважно в собі та своєму фінансуванні з церковного податку» — зазначив кардинал.
Єрарх стверджує, що 5-10% католиків, які регулярно ходять на месу в Німеччині, думають зовсім інакше, ніж синодалисти. «Всюди можна почути, що Франкфуртська група відійшла від католицького народу», — додав він.

Як наслідок, намір Франкфурта представляти німецьких католиків або саму церкву є легковажною.

«Все це, слава Богу, не вся реальність. Водночас у тіні Франкфуртського прогресу були і залишаються парафії, де живе твердий католицизм, де працюють вірні вірі та повні ентузіазму священики та миряни. Гідна літургія, свідома сакраментальна практика є постійно – чи знову – очевидним елементом передачі віри, проповіді вірні Учительському Уряду, і все це вкорінене в соціальному та благодійному зобов’язанні», – написав він. У таких парафіях, писав він, ще з’являються покликання, хоча вони ведуть напівтаємне життя, без розголосу, не говорять про Синодальний шлях.

Нинішня ситуація, пише кардинал, не триватиме вічно – лише до тих пір, поки надходитимуть гроші з церковних податків. А це може закінчитися швидше, ніж ви думаєте: не лише через зростання кількості відходів від Церкви, але й через політичні рішення лівих і мусульманських (sic) кіл у Бундестазі. Можливо, будуть і ті, хто вірний вірі, покине Церкву – адже йдеться не про відмову від Церкви взагалі, а про відмову від системи примусових податків, які підтримують прогресистський церковний мейнстрім.

Кардинал зазначив, що так само, як колись Ізраїль мав вийти з Єгипту, сьогодні християни повинні відкинути атеїстичну та аморальну культуру. А попереду нас чекає дорога через пустелю, хтозна-скільки довга. Як підготуватися до нього? На думку пурпурата, слід дивитися на інституції, які протягом тривалого часу були незалежні від церковної податкової системи – і водночас мали багато покликань.

Він вказав, наприклад, на бенедиктинців Нурсії, чий монастир був зруйнований у 2016 році землетрусом. Розпочинаючи відбудову, бенедиктинці не дивилися на державні кошти з податків, а чекали пожертвувань, які йшли широким потоком віруючих, які хотіли підтримати відбудову. Ще один приклад – заснування Католицького університету в Любліні. Хоча поляки постраждали від наслідків Першої світової війни, вони зібрали необхідні кошти та створили університет. Так само Церква в Німеччині повинна будуватися сьогодні, спираючись не на церковний податок, а на віру народу.