Католицький код Шекспіра

У Британії проходить місяць відзначення 400-тої річниці від дня смерті Вільяма Шекспіра. З цієї нагоди по всій країні, особливо у Лондоні та Стретфорді-на-Ейвоні, відбуваються різноманітні заходи.
Незважаючи на загальну любов та визнання геніальності світового драматурга, досі існують сумніви чи був Шекспір справжньою людиною, і теорії, хто міг би писати під цим ім’ям. Цей факт видається досить дивним, адже, скажімо, про Данте, який жив за 300 років до народження Вільяма Шекспіра, ми знаємо значно більше і певніше.

Однією із найімовірніших причин цієї непевності може бути релігійна ідентичність Шекспіра, яку він приховував з огляду на час, в який жив. Єлизавета І, зійшовши на трон, почала активно впроваджувати нову державну Англіканську церкву, а тих, хто не хотів відрікатись католицької віри – переслідувала. Все ж, існують достовірні факти з життя Шекспіра, які свідчать про його приналежність до Католицької Церкви. Це і документи такі, як його заповіт та заповіт його батька; це і переслідування родичів та друзів Шекспіра через їхню віру; це і тип людей, яких він вважав друзями як і тих, кого вважав ворогами, і, звичайно ж, його твори.

В період, коли творив Вільям Шекспір, католицизм в Англії був «поза законом». Проте, багато людей таємно продовжували сповідувати католицьку віру. Серед таких були і родичі драматурга. Відомо, що сім’я матері Шекспіра була однією із тих, яка твердо трималася своєї віри. За це кілька кузенів Вільяма були страчені. Джон Шекспір, батько драматурга, відмовився від активної політичної діяльності у своєму містечку, радше, ніж дати анти-католицьку присягу. Згодом, його було оштрафовано за те, що не відвідував відправ державної Англіканської церкви. Дочка Шекспіра, Сюзанна, теж сплачувала штраф з цієї ж причини. Ймовірно, що і поет не відвідував служіння в Англіканській церкві.

Щодо самого Шекспіра, то існують відомості, що своє рідне місто він залишив через ворогування із сером Томасом Люсі, відомим переслідувачем католиків. Також є дані, що до переїзду драматург працював учителем у католицькій школі на півночі. Знаємо, що Шекспір був близько знайомим із св. Робертом Саутвеллом – єзуїтським мучеником.

Говорячи про твори Вільяма Шекспіра, то в них ми теж знаходимо чимало вказівок на визнання католицької віри автором.

Однією із провідних тем «Гамлета» є те, що батько принца був вбитий без можливості висповідатись і отримати відпущення. Це питання, яке лише католик глибоко розуміє та цінує.

Персонаж Марволіо з «Дванадцятої ночі» був, по суті, занудою. Саме так в той час сприймали протестантів люди, значною мірою прив’язані до Католицької Церкви.

В «Ромео і Джульєтті» єдиним справді добрим та справедливим персонажем є католицький священик.

У «Сні літньої ночі» існують непрямі порівняння із Різдвом: осел, селяни (пастухи), корт герцога (троє царів). Також, Шекспір описує середину літа (народження св. Івана Хрестителя), яка перегукується із серединою зими – народженням Ісуса Христа.

У 2005 році Клер Асквіт видала книгу «Гра тіней: Прихована віра та закодовані політичні переконання у творах Вільяма Шекспіра», в якій доводиться, що твори драматурга переповнені прихованими натяками на жорстокість панування Єлизавети І та відвагу вірних і священиків, які дотримувались католицької віри.

Читаючи лекції для Гільдії католицьких священиків у Лондоні, Асквіт також розповіла, що проживаючи у Москві, вона помітила як російські дисиденти використовували закодовані фрази та алюзії, протиставляючись совєтському режиму. Вона стверджує, що, наприклад, слова Тезея в «Сні літньої ночі», коли він говорить про довгий період місяця, який «поїдає спадок юнака» натякають на довге правління Єлизавети І та її жорстоке ставлення до католиків.

Усе, що можемо сказати напевно, це те, що слова Шекспіра досі такі ж популярні як і 400 років тому, пригадують нам минуле Англії. І вже лише цей зв’язок має звернути наш погляд до Католицької Церкви, яка, по суті, сформувала Англію.

Джозеф Пірс і Джоанна Боґл