«Київська Церква на історичній Галицькій землі поступово закладала міцний фундамент української державності», — Глава УГКЦ у посланні

Глава Церкви адресує його єпископам, духовенству, монашеству і всім вірним в Україні та на поселеннях у світі сущим, щоб пригадати про необхідність зберігати у час збройної агресії росії проти України ширшу перспективу, що дала б змогу впевнено дивитися в майбуття. Метою послання є також вказати на міцні підвалини української державності і на те, де в час грізних випробувань віднайти світло надії.

Цю надію, зазначає в документі Предстоятель, наш народ протягом багатьох століть — навіть у найтемніші часи — черпав з віри своїх предків, що розлилася українською землею із благодатної купелі Володимирового Хрещення. І свідком цієї надії залишався давній Галич.

У посланні Блаженніший Святослав, коротко пригадуючи його історію, називає місто Галич твердинею незламності українського духу, вірним хранителем духовної спадщини Київської Церкви, місцем стійкості та єднання, а його історію — історією надії й воскресіння.

Читайте весь текст послання:

Послання Блаженнішого Святослава: «Давній Галич — віковічний свідок української надії»

На початку послання Глава УГКЦ зазначає, що, з огляду на своє розташування поблизу Карпат, Галич був, з одного боку, місцем, де нашим предкам доводилося захищати свої землі та власну самобутність від зовнішніх загроз, а з іншого — місцем зустрічі культур і народів, що сприяло їхньому взаємопізнанню та взаємозбагаченню, але й вимагало постійної турботи про збереження власної ідентичності.

«Вирішальним для консолідації західних земель Русі-України та зміцнення їхнього зв’язку з „матір’ю міст руських“ — Києвом — стало проголошення тут Євангелія Христового. Київська Церква на терені історичної Галицької землі плекала народний дух, кріпила в людських серцях любов до рідного краю, поступово закладала міцний фундамент української державності», — підкреслює Блаженніший Святослав.

Особливого значення давній Галич набув за правління Володимирка Володаревича з роду Ростиславовичів, який 1141 року зробив його осідком своєї землі-князівства, пізніше — резиденцією посталого тут єпископства. Наприкінці ХІІ століття місто вже було центром об’єднаної держави волинського роду Романовичів, які також посідали престоли у Володимирі та Києві, а згодом стали очільниками всього Руського королівства зі столицею в Холмі.

«Пам’ять про спадщину цієї державності впродовж століть зберігалася в титулах своїх та іноземних правителів, але передовсім у народній культурі й самосвідомості», — зазначає Глава УГКЦ.

Разом з тим, галицькі землі не раз ставали об’єктом набігів кочовиків та зазіхань інших сусідів. Зазнавши чималих руйнувань, до кінця XIV століття втратило свою колишню велич і могутність. «Але, попри тривале чужинецьке панування, — наголошує Блаженніший Святослав, — Галич набув міське самоврядування та завжди залишався українським містом, символом і свідком сподівань нашого народу на неминучу перемогу, серцем його відважної боротьби за свободу».