Коли важко – хвалімось – Католицький Оглядач

З людського боку виглядає парадоксально, що апостол Павло хвалиться в утисках (Рм 5,3). Нас, людей ХХІ століття, оснащених найновішими технологіями, найменша прикрість в сім’ї чи на роботі вибиває з колії, кидає в смуток і роздратування. Ми в кращому разі, заглибившись в себе, мовчки її зносимо, а в гіршому нарікаємо на несприятливі обставини, які пускають під укіс певні наші плани і сподівання. Але щоб хвалитися – аж ніяк!

Однак, в такі моменти на допомогу нам прийдуть книга Діянь апостолів та ті послання апостола Павла, в яких він розповідає про свої труднощі й способи подолання їх. Заглибившись у ці священні тексти, ми поступово помітимо, наскільки наші проблеми є мізерними у порівнянні з тими, які переживав Апостол народів. І не знайдемо в його творах жодного нарікання, а лише прославу Творця за Його премудрий промисел щодо кожного з нас та надію.

Нам іноді може здатись, що весь світ проти нас. Але згадаймо, скількох недоброзичливців мав апостол Павло. Вони, навчаючи супротивних правді речей, зводили на манівці новостворені християнські громади, які той засновував і для яких проповідував, так, що апостолу знову доводилось народжувати їх в муках (Гл 4,19).

Та і його самого очорнювали, начебто він руководився чисто тілесними спонуками (пор. 2 Кр 10, 2) – був корисливим та марнославним у своїй апостольській праці. Тож на ці закиди апостолу Павлу доводиться відповідати, «немов у безумстві, що дає йому відваги хвалитися» (пор. 2 Кр 11,17), як він перебував «у подорожах часто, у річкових небезпеках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках від братів неправдивих; у праці та втомі, недосипаннях часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі» (2 Кр 11,26-27).

Куди нам до такого життя, якщо ми найменшої образи знести не можемо, а від незначних перешкод у нас опускаються руки? А Апостол народів ще й хвалиться! Він сам добре усвідомлює свою неміч, свої невдачі. «Хтось слабкий, а я не слабкий? Хтось спокушається, а я не розпалююся?» (2 Кр 11,29). Всі ми, уражені первородним гріхом, слабкі.

Але є Той, Який нас укріплює, і в Якому ми можемо все (пор. Флп 4,13). Апостол Павло це знає, і воно підживлює його надію. Навіть якщо щось іде не так.

Він є «многомандрівною людина – многотною знаннями» (Сир 34,9), і звертається до досвіду своїх попередніх апостольських подорожей, роздумує над ним, вчиться у всьому – і приємному, і не зовсім – помічати Божу руку. Тож наступні утиски вже не лякають його й не виводять з рівноваги. Апостол помічає, що «утиск виробляє терпеливість, терпеливість – досвід, а досвід – надію» (Рм 5,3-4). Чим важчих утисків ми зазнаємо, чим виразніше бачимо в них свою безпорадність, тим більше покладаємо надію на Бога, Чия сила виявляється в нашому безсиллі (пор. 2 Кр 12,9).

Труднощів не варто боятись. Звісно, не шукати їх самому, бездумно, без потреби наражаючись на небезпеку, але коли трапляються нам, не ухилятись від них, а випростатись і підняти свою голову, бо визволення близьке (пор. Лк 21,28), спрямувати своє серце в молитві до Бога, а розум і руки – на подолання перешкод. В цьому і полягає надія християнина. Вона не засоромить (Рм 5,5), а приведе до очікуваного, як в земному житті, так і в майбутньому віці.

Василь Калита