Конгрегація Віровчення про недійсність Хрещення з недозволеною формулою
Не є дійсним Святе Таїнство Хрещення, уділене служителем, який змінює традиційну формулу обряду на недозволену Католицькою Церквою; а ті особи, яким уділялось таке Таїнство, повинні охреститись згідно із повноцінним обрядом, передбаченим Церквою. Про це йдеться у доктринальному документі Конгрегації Віровчення, опублікованому 6 серпня 2020 р., Преображення ГНІХ за григоріянським календарем.
Суть проблеми
Проблема полягає у тому, що нещодавно мали місце звершення Святого Таїнства Хрещення, уділені словами: «Від імені батька і матері, хресного батька і хресної матері, бабусь і дідусів, родичів, друзів та від імені спільноти ми хрестимо тебе в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». Так виглядає, що навмисна модифікація сакраментальної формули була впроваджена для того, аби підкреслити спільнотну цінність Хрещення, висловити участь сім’ї і присутніх під час обряду та уникнути ідеї концентрації священної влади у священнослужителеві.
З цієї причини Святішому Отцеві Францискові було представлено два сумніви: 1) “Чи дійсним є Святе Таїнство Хрещення, уділене наступною формулою: «Ми тебе хрестимо в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа»?”; 2) “Чи ті, які були охрещені цією формулою повинні охреститись у повноцінній формі?” На що Глава Католицької Церкви, під час приватної аудієнції, уділеної кардиналові Луїсові Ладарії, Префектові Конгрегації Віровчення, відповів, що такі Хрещення є недійсними, а особи, які були хрещені такою формулою повинні охреститись згідно із повноцінним обрядом, передбаченим Вселенською Церквою.
Обґрунтування відповіді
Як зазначається у документі, що цитує соборову конституцію про літургію Sacrosanctum Concilium, коли служитель Таїнства хрестить якусь особу, то це сам Христос хрестить, Він є головною дійовою особою Таїнства, яке звершується, а не служитель чи зібрана спільнота вірних. Без сумніву, батьки, хресні батьки, родичі, друзі і вся спільнота покликані до виконання активної ролі у даному сакраментальному дійстві, але ця роль є чітко окресленою для кожного, відповідно до Божого покликання.
Може здаватись, що така модифікація сакраментальної формули є зумовлена душпастирською турботою, думкою про те, аби залучити всю спільноту до глибшого переживання Таїнства, однак, вона є небезпечною та несумісною з вченням Церкви. Адже Церква як Тіло Христове, звершуючи Святе Таїнство, уділяє його від імені Господа Ісуса, свого Голови, Який діє через Церкву. Про це нагадує ІІ Ватиканський Собор, йдучи шляхом, окресленим ще на Тридентському Соборі (1545-1563).
Також згідно із двома чинними Кодексами Католицької Церкви, Святі Таїнства, оскільки установлені самим Ісусом Христом, довірені Церкві, яка повинна їх оберігати. Із цього стає зрозумілим, що Церква має повноваження інтерпретувати Боже Слово та, певною мірою, окреслювати обряди, які виявляють сакраментальну благодать, даровану Христом. Виконуючи свою роль, Церква через Отців ІІ Ватиканського Собору, нагадує, що ніхто, навіть священнослужитель, не має права з власної ініціативи додавати, віднімати чи змінювати що-небуть в матерії літургії. А зміна сакраментальної формули, відповідно до особистого бачення чи уподобань, не завжди є лише звичайним літургійним зловживанням, але може бути інфекційною раною, завданою церковному Тілові, вчиняючи саме Таїнство недійсним.
Правильне уділення Таїнства
Суб’єктом уделення Святих Таїнств є Церква, Тіло Христове, разом із своїм Головою, Який об’являється у конкретній асамблеї зібраних вірних. Однак, ця асамблея діє через священнослужителя, але не колегійно, бо жодна група осіб, сама собою, не може утворювати Церкву, а стає Церквою через покликання, яке не народжується в середині даної спільноти. Тому, священнослужитель є знаком-присутністю Того, Хто збирає спільноту вірних. Він уділяє Таїнства не у власному імені, не в імені конкретної спільноти вірних, але в імені Христа Господа, Який діє у Церкві, та в імені всієї Церкви.
У цьому світлі стає зрозумілим тридентійське вчення про те, що священнослужитель, уділяючи Таїнство, повинен хоча б мати намір чинити так, як цього бажає Церква. Але цей намір не може залишатись лише внутрішнім, але повинен виражатися у зовнішніх діях, тобто, у формулі обряду Таїнстав, відповідно до приписів.
“Отже, в конкретному випадку Святого Таїнства Хрещення, служитель, з христологічних та еклезіологічних причин, поданих вище, не лише не має влади на своє уподобання окреслювати сакраментальну формулу, але навіть не може заявляти, що він діє в імені батьків, хрещених батьків, родичів чи друзів, а навіть не в імені самої асамблеї, зібраної для здійснення Таїнства, адже служитель діє як знак-присутність самої дії Христа, яка здійснюється у ритуальному жесті”, – підсумовується у доктринальному документі Конгрегації Віровчення, вказуючи на те, що служитель, говорячи на початку формули, відповідно до церковних приписів, слова “я тебе хрещу”, не говорить їх від свого імені, як той, що звершує Таїнтво, але від імені самого Ісуса Христа, Який діє у Церкві.
На завершення документа підкреслюється, що зміна сакраментальної формули свідчить про нерозуміння природи священничого служіння, яке завжди є служінням Богові та Його народові, та заохочується до вірного дотримання передбачених Церквою обрядів, зокрема в матерії Святих Таїнств.
About The Author
