Конкретна зустріч із Богом

Леонардо да Вінчі приписують авторство слів про те, що є люди трьох категорій:

– ті, які не бачать;

– ті, які бачать, якщо їм покажуть;

– ті, які бачать.

У духовно-тілесному житті всі ми рухаємося від першої категорії через другу до третьої. Серед учасників події, яку Церква згадує як «Стрітення», є представники цих трьох категорій. І присутня прекрасна динаміка переходу людей із однієї категорії у наступну.

У храмі перебувало багато людей, які займалися виконанням своїх релігійних чи професійних обов’язків, у більшості своїй не підозрюючи про реальність духовного світу і про можливість бути у взаєминах із живим Богом. Симеон і Анна відрізнялися від широкого загалу. Кожен із них у своєму внутрішньому житті досвідчив виходу з горизонтальної буденності та безнадії через особливі дотики Святого Духа (див. Лк. 2, 25-27). На той час вони обоє були поважного, щоб не сказати похилого, віку. І раз їх названо пророками, то вони були тими, хто показував «незрячим», хто від Божого імені кликав до конкретних стосунків із Ним. Усі ці довгі роки вони мали «передсмак» зустрічі з Богом. І всі ці роки витривали в голоді наповнення, у спразі зустрічі, у терпінні очікування. І тут стається поворотний момент: батьки вносять Дитя Ісуса!

Симеон дочекався зустрічі з Богом не лише у дусі, але й у тілі. Спасіння для всіх народів побачили не лише його духовні, але й тілесні очі. Бога він тримав на руках, у глибокому тілесному дотику і близькості. Анна відмовилася від потенційного подружжя після того, як овдовіла у досить ранньому віці, бо їй було даровано бачити Шлюб Агнця, який стоїть за знаком кожного земного подружжя. Реальна зустріч Анни в тілі з Втіленим Божим Сином була нагородою і доказом того, що всі Божі обітниці будуть виконані.

Нам, сучасним чоловікам і жінкам, дарована ще більша благодать. Наші очі бачать Його спасіння кожного разу, як ми стоїмо на Адорації. Зустріч у тілі ми запрошені переживати кожного разу, як приймаємо Євхаристію. І навіть якщо зараз ми серед тих, чиї духовні очі закриті, то завжди знайдуться Божі пророки, які покажуть, куди дивитися, а сам Бог лікуватиме нашу сліпоту. Якщо ми бачимо на слова інших, то прийде час, коли Бог сам показуватиме і вділятиме Себе нам. І якщо зараз ми бачимо, але нам «мало», то це прекрасний симптом того, що Бог хоче дати Себе завжди більше і залишає нам цей голод, щоб ми продовжували відкриватися на більше. Але найцікавіше все одно попереду – наступить конкретний момент (ніхто не знає ні дня, ні години), коли ми побачимо Його лице в лице, як Він є. Тоді ми, як Його Наречена, станемо з Ним одним тілом. Тоді ми всі перейдемо до стану, про який мріють наші серця, якого прагнуть наші тіла, чого не опишуть навіть найсміливіші мрії. Прийди, Господи Ісусе!

Орися Уська, д-р теології