“Круті” святі Католицької Церкви
1 листопада Католицька Церква святкує День усіх святих.
Які у нас виникають асоціації, коли ми згадуємо святу людину? Можливо перед нами постає старий, дуже бородатий дідусь? Чи може жінка, неодмінно з розарієм у руках? Або це якась дитинка? Звісно, бували і такі. Але люди прагнули до святості за багатьох обставин. Вони були представниками різних суспільних груп, або їхнє служіння здійснювалося у незвичайній атмосфері. А перед кимось Господь ставив важкі обставини і вони долали їх різними способами, які інколи не вкладаються у голову і розривають всі шаблони наших уявлень про святу людину. У цій статті ми розповімо про кількох святих Католицької Церкви, біографії яких розкажуть нам, наскільки незбагненними є шляхи Господні, якими він провадить нас до святості.
Скажіть, чи уявляли ви колись святого у шоломі, зі щитом, з розкішною бородою і міцними м’язами, який на додачу до всього веде до бою загони вікінгів та долає моря на дракарі? А саме таким був святий Олаф, ввідомий також як король Норвегії Олаф ІІ, який жив у 995 – 1030 роках. Його життя було доволі типовим, як для того часу: мандрував по Європі, відвідав Францію (де у 1013 році власне і прийняв Христа), брав участь у боротьбі англійського короля Етельдера проти язичників-данців. Прибувши до Норвегії, рішуче провади політику викорінення решток язичницької культури. На жаль, у результаті чварів, що точилися у державі, загинув у бою під Стикластадіром. 1031 року єпископ Грімкель, за згоди конунга Свейна та «з волі усього народу», оголосив конунга Олафа святим. У 1164 році папа Олександр ІІІ офіційно канонізував правителя та назвав його святим покровителем Норвегії.
Гадаю цю дівчину знають усі… Одні казали на неї «відьма» і в паніці тікали. Інші ішли в бій з її іменем на устах… Не важко здогадатися, що мова тут іде про святу покровительку Франції, Жанну д’Арк, яка з іменем Господа на вустах повела сильних і мужніх чоловіків, які втратили віру визволити батьківщину. Для нас Жанна часто уявляється скоріш як символ і нам вкрай важко повірити, що тендітна дівчина здатна займатися важкою чоловічою справою та ще і командувати.
А ось що писав про неї один з її соратників, герцог Алансонський, який пройнявся довірою до військового таланту і моральної сили Жанни: «По військовій частині Жанна була вправна у всьому: верхи і в поводженні зі списом; у тому, щоб зібрати армію, керувати боєм або розташувати артилерію. І всім було дивно бачити в ній мистецтво і передбачливість воєначальника з двадцяти-тридцятирічним досвідом. Особливо всі дивувалися її незвичайному мистецтву застосовувати артилерію». Але святою Жанна стала геть не через вміння гатити з гармат. Вона ніколи не забувала, що з іншої сторони теж б’ються християни. Розуміла, що її народ не є святішим за ворога, який також став жертвою політичних ігор правителів. Саме тому кожен бій Жанна розпочинала з пропозиції ворогу покинути Францію з миром, а після битви в її молитві знаходилося місце як для французьких, так і для англійських воїнів. Адже ті, хто загинув за Англію аж ніяк не є гіршими за тих, хто віддав життя за Францію. 16 травня 1920 року Жанна д’Арк була канонізована Папою Бенедиктом XV.
Інколи обставини складаються так, що навіть святим людям доводиться втрутитися, щоб запобігти злочину, врятувати життя і здоров’я людини. Святий Габріель Поссенті часто зображається разом з револьвером. У Сполучених Штатах група стрільців-католиків навіть об’єдналася в асоціацію, метою якої є офіційне визнання Ватиканом святого Габріеля їх покровителем. Під час революції в Італії, “червоносорочники” під проводом Джузеппе Гарібальді, планували похід на Рим з метою знищення Папської держави. Революціонери розглядали католиків, у першу чергу чернецтво, ледь не як головних ворогів своєї революції. Під час нападу “червоносорочників” на місто Ізопа, святий Габріель спустився у місто в надії допомогти простим людям. На вулицях він побачив двох бійців, котрі ґвалтували дівчину. Монаше смирення не позбавило Габріеля запального характеру. Йому вдалося відібрати в одного з ґвалтівників револьвер і з його допомогою захистити дівчину, прогнавши кривдників. З тих пір святий Габріель став неофіційним покровителем стрільців. Він прожив коротке життя. Помер у 1862 році у віці 23 років. Останніми його словами були: «І з неба я буду допомагати всім!». Був канонізований у 1920 році, а пізніше папа Пій ХІ назвав його покровителем католицької молоді.
А щодо цього цього святого, то, можливо, про нього коли – небудь знімуть вестерн. Хосе Габріель дель Росаріо Брочеро народився 16 березня 1840 року в Аргентині і був четвертим з десяти дітей. У 1856 році вступив у семінарію і через десять років став священиком Кордовської дієцезії. На кінці 1869 року о. Брочеро був призначений настоятелем парафії на території Сан-Альберто, нині відомої як долина Трасласьерра. Парафія охоплювала величезну територію – 4336 кв. км., населення якої становило лише 10 тисяч людей, які жили в крайній бідності. У 1877 священик заснував Дім духовних вправ в Трасласьєрре, а в 1880 – школу для дівчаток. Згодом його зусиллями у містечку були побудовані дороги і дамби, прориті канали, організована робота пошти і телеграфу. Величезну увагу він приділяв турботі про хворих – у тому числі про прокажених. О. Брочеро не гребував пити з ними мате з одного посуду, внаслідок чого сам захворів на проказу. Через цю хворобу на схилі років він оглух і осліп. І від неї ж він помер у 1914 році. Його останніми словами були: «Тепер я повністю готовий до подорожі».
Святий ковбой (або првильніше сказати, гаучо, аргентинський аналог хвацьких американських хлопців-ковбоїв) їздив на віслюку, носив широке сомбреро, пончо і курив цигарки. Для людей, яким він служив, людей крутої вдачі, він став своїм і вони поважали його, просячи його про заступництво ще задовго до канонізації, яка відбулася нещодавно – 16 жовтня 2016 року.
Як ми бачимо, серед святих є не лише богопосвячені і мудрі мужі. В їх рядах є воїни, правителі… Герої… А то і просто круті хлопці. Воля Господа є незбагненною і ніколи не знаєш, яке твоє вміння чи здібність Він оберне для набуття святості. Тож не будем боятися і сміливо рухаймось вперед, щоб зайняти своє місце у рядах святих.
Павло Зінченко
About The Author
