Любити так, як нас полюбив Ісус. Папа приєднався до учасників ВДМ
Свято зустрічі – це перший акт Всесвітніх днів молоді, що проводяться на міжнародному рівні, в якому бере участь Наступник святого Петра. «Пригадую, як у Кракові мене запитували, чи поїду до Панами, а я відповів: “Щодо себе – не знаю, але святий Петро, без сумніву, буде”. І сьогодні з радістю кажу вам: Петро з вами, щоб вшанувати та наново віднаходити віру та надію», – сказав Папа, промовляючи до 250 тисяч юнаків і дівчат, які зібралися на це свято.
Свято радості та надії
Табір Санта-Марія-Ла-Антіґуа на океанській набережній Сінта Костьєра майорів прапорами з усіх куточків світу. Тисячі голосів співали Марійський гімн ВДМ 2019 «Нехай зі мною станеться за Твоїм словом», в той час як Папа об’їжджав папамобілем сектори з молоддю. Коли ж він вийшов на сцену, його зустріли 5 молодих людей в національному одязі, що представляли 5 континентів. Далі процесійно внесено хрест та ікону – символи днів молоді, подаровані святим Іваном Павлом ІІ.
Під звучання незабутнього гімну ВДМ 2000 в Римі «Emmanuel» хореографічна постановка відобразила прихід у світ Євангелія шляхом інкультурації. Четверо юнаків і дівчат з американського континенту представили вісьмох святих покровителів цьогорічного форуму молоді, якими є Оскар Ромеро, Хосе Санчес дель Ріо, Мартін ді Поррес, Роза з Ліми, Іван Боско, Марія Ромеро, Іван Павло ІІ та Іван Дієґо.
«Як же прекрасно зустрітися разом, й зробити це на цій землі, яка приймає нас стількома барвами та з таким теплом», – сказав Папа, розпочинаючи своє перше слово до молоді, що зібралася на ВДМ.
Прямувати вперед, слухаючи одні одних
Святіший Отець підкреслив, що вони зібралися разом не для того, щоб прямувати вперед з метою «творити паралельну Церкву, більш “розважальну” в рамках молодіжної події», ніби це може вдовольнити молодь. «Думати так – це брак пошани до вас і до того всього, що Святий Дух через вас нам говорить. Навпаки! Прагнемо віднайти та разом з вами пробудити безперервну новизну та молодість Церкви, відкриваючись на цю благодать Святого Духа, Який постійно творить нову П’ятидесятницю». А це можливо тоді, коли, подібно до пережитого під час Синоду досвіду, вміємо «прямувати вперед, слухаючи одні одних» та «свідчити, звіщаючи Господа через служіння ближнім».
Любов не касує відмінності
Зауваживши, що йому відомо, що прибути сюди зовсім не було легко, Папа підкреслив, що учень – це не лише той, хто прибуває до певного місця, але той, хто «рішуче розпочинає, хто не боїться ризикнути й пуститися в дорогу». Програє той, хто залишається непорушним. «Ви не боялися ризикнути й прямувати вперед. Сьогодні можемо святкувати, адже це свято вже давно розпочалося у кожній спільноті», – сказав Святіший Отець, вказуючи на те, що розмаїття прапорів нагадує, що «походимо з різних культур і народів».
«Скільки-ж то речей відрізняють нас! Але ніщо з того не завадило нам зустрітися», – наголосив Глава Католицької Церкви, підкреслюючи, що це стало можливим завдяки тому, що знаємо про існування «Когось, Хто робить нас братами й сестрами». «Ви, дорогі друзі, зробили чимало жертв, аби змогти зустрітися, й таким чином стаєте справжніми вчителями та ремісниками культури зустрічі», – додав він.
У цьому контексті Папа Франциск навів слова свого попередника Венедикта XVI, сказані 2006 року на завершення Тижня молитов за єдність християн: «Справжня любов не касує законні відмінності, але гармонізує їх у вищій єдності». Він підкреслив, що це диявол, «батько брехні», відає перевагу поділам та боїться народу, що вчиться трудитися разом.
Спільна мрія
«Маємо чимало відмінностей, говоримо різними мовами. Всі по-різному вдягаємося, але намагаймося мати одну спільну мрію», – вів далі Святіший Отець, вказуючи на мрію, «за яку Ісус віддав Своє життя на хресті». Мрію, «яка зветься Ісус, яку Отець з довірою посіяв і яка зростатиме та житиме у кожному серці». Мрію, яка підносить серце, коли чуємо Ісусів «заповіт»: «Любіть одні одних. Як я полюбив вас, так і ви любіть один одного. З цього пізнають, що Ви – мої учні».
У цьому контексті Папа нагадав про те, що любив повторювати святий Оскар Ромеро: «Християнство – це не збір істин для вірування, законів, щоб дотримуватися, чи заборон. З таким підходом воно зовсім не є привабливим. Християнство – це Особа, Яка дуже мене полюбила і яка прагне та просить моєї любові. Християнство – це Христос». Християнство, це «здійснювати мрію, за яку Він віддав Своє життя: любити так, як Він нас полюбив».
Що підтримує нашу єдність?
Святіший Отець поставив юнакам і дівчатам запитання: «Що саме дає нам бути єдиними? Що спонукає нас зустрітися?». Відповідаючи, він вказав, що цим елементом є «впевненість у тому, що нас полюбили настільки глибокою любов’ю, що не хочемо і не можемо мовчати, відчуваючи спонуку відповісти так само». Нашою спонукою є Христова любов, яка «не накидається і не придавлює», яка «не маргіналізує і не змушує замовкнути», але «щоденна, ненав’язлива та шаноблива» Господня любов, яка «оздоровляє та підносить».
«Це любов Господа, Якому більше відомо про сходження, а не про падіння, про примирення, а не про заборони, про те, щоб давати новий шанс, а не засуджувати, про майбутнє, ніж минуле. Це мовчазна любов простягнутої руки в служінні та самопожертві. Не бійтеся любити, не бійтеся тієї конкретної любові, тієї любові, якій не бракує ласкавості, любові, яка служить і віддає життя», – закликав Папа.
За прикладом Марії
«Чи віриш в цю любов?» – запитав Святіший Отець, зазначаючи, що схоже запитання ангел поставив Марії: чи готова Вона носити цю мрію у Своєму лоні, втілити її. Вона ж відповіла: «Ось я слугиня Господня: нехай зі мною станеться за твоїм словом».
«Марія зуміла сказати “так”, – наголосив Папа. – Зуміла втілити Божу мрію. І про те саме ангел запитує в тебе і в мене: чи хочеш оживити цю мрію? Хочеш втілити її своїми руками, ногами, поглядом і серцем? Чи хочеш, аби любов Отця відкрила нові горизонти та привела тебе на стежки, які ти ніколи не уявляв і про які не думав, про які не мріяв і не очікував, які приносять радість та спонукають серце співати й танцювати?».
Господи, навчи нас любити
Підсумовуючи, Глава Католицької Церкви підкреслив, що цей день молоді стане джерелом надії не через якийсь підсумковий документ, узгоджене послання чи програму дій. Надію передають «ваші обличчя» та «молитва». Кожен повернеться додому «з новою силою, яка народжується щоразу, коли зустрічаємося з іншими та з Господом». І «де б ми не були, що б не робили, завжди можемо підвести погляд вгору й сказати: Господи, навчи мене любити так, як Ти нас полюбив».
About The Author
