Мандрівка сторінками Книги книг. Про гріхопадіння людини

Дорогі брати і сестри! Минулого разу, мандруючи сторінками Святого Письма, ми разом із вами роздумували над сотворенням Богом світу та, зокрема, над сотворенням людини, яка є архитвором Всевишнього Бога, адже Господь забажав сотворити людину на свій образ і подобу, тобто, забажав її вільною, соціальною та здатною до жертвенної любові. Сьогодні ми продовжуємо наше знайомство із першою книгою Біблії, книгою Буття, що належить до П’ятикнижжя Мойсея, і роздумаємо над темою гріхопадіння наших прародичів.

Як розповідає нам другий розділ Першої книги Старого Завіту, «Господь Бог насадив сад у Едемі, на сході, й оселив там чоловіка, що його був утворив». Описаний сад, в якому були дерева, звірі та ріка, для сучасників автора цієї розповіді був символом Божого благословення. Адже цей сад зображає щось цілком протилежне неродючій пустелі, в якій панує відчуття браку життя. Очевидно, що Книга Буття, зокрема, опис створення світу і подія гріхопадіння перших людей не є розповіддю про те, як це все відбувалось, але перш усього хоче наголосити на тому, що воно означає для нас, яке значення воно має для людини. Автор пише: «І виростив Господь Бог із землі всяке дерево, принадне на погляд і добре для поживи, і дерево життя посеред саду та й дерево пізнання добра і зла». У семітській культурі дерево символізувало зв’язок землі із небом, бо ж коріння дерева є в землі, а його скроня стремить, здіймається в небо. Дерево також символізувало всесвіт. Отож, у такому благодатному місці поселив Творець людину, Адама та Єву, даючи їм одну-єдину заповідь – не споживати плоду із дерева пізнання добра і зла, що росло по середині саду. Хтось може подумати, що ж це за Рай, де є заповідь, адже кожна заповідь – це обмеження людської свободи. Без сумніву, заповідь є обмеженням, але, як побачимо пізніше, Божа заповідь – це обмеження, яке має на меті перестерегти людину від того, що може їй пошкодити, що може стати для неї причиною втрати всього того, що є добрим і корисним для її життя. Вислів «пізнання добра і зла», як стверджують біблісти, є ідіомою, яка в семітській культурі означала пізнання всього на світі. Тому, коли людина наважилась на те, щоб спожити плід із цього дерева, то зрозумілим стає, що йдеться про те, що вона бажала знати все на світі, посідати повну інформацію, що, відповідно, є прагненням мати повну владу над світом, і то таку владу, де немає Бога, владу без Бога.

Варто зауважити, що в розповіді про гріхопадіння наших прародичів автор використовує багато антропоморфізмів. Тобто розповідає про Бога, Який насадив дерево, проходжувався, бачив, говорив. Метою автора було наголосити на особовості Бога, на тому, що Він не є якоюсь енергією чи бездушною могутньою силою, але Особою, Яка хоче бути присутньою в житті кожної людини, людини, яку Вона сотворила. Але повернемось на хвильку до цього ідеального Едемського саду, сотвореного Богом для людини. Біблійний опис змальовує нам ідеальну картину життя наших прародичів в Едемі, ідилію. Проте цей стан змінюється втручанням змія, який у Святому Письмі є символом диявола. Автор використовує образ змія, бо цим хоче показати, що сатана в жодному разі не рівняється із Богом, не є Йому рівнею. Тобто заперечує філософську теорію дуалізму, яка стверджує, що світ є ареною, де змагаються добрий і злий боги, що є рівнозначними. Біблія відразу, на перших сторінках, наголошує, що Бог є єдиним і Йому немає рівні, що сатана – це також творіння, диявол не є богом. У словах змія автор дає відчути, до якого витонченого обману вдається диявол: «Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що у саді?» Незважаючи на те, що він чудово знав, що Бог дозволив людині споживати плоди з усіх дерев, крім одного, він вдається до очорнення Творця, бажаючи посіяти в серці людини сумнів щодо доброти Бога до людини та бажання жити в цілковитій автономії, давати собі раду самостійно, без Творця. Як зазначає автор, людина починає розмовляти із дияволом і після того падає у гріх. Ця розмова із дияволом – це спокуса. Наміром спокуси є засіяти в серці людини сумнів, мовляв, Бог не дав людям всього того, що їм потрібно. Спокусник хоче, аби людина почала сумніватись у Божій любові та перестала цілковито Йому довіряти. Отож, спершу є спокуса, діалог із сатаною, наслідком якого часто є саме гріх, і гріх не жінки, як дехто помилково трактує біблійний текст, але людини. Не варто шукати винного, хто згрішив – жінка чи чоловік, бо ж Святе Письмо чітко каже: «Сотворив Бог людину; чоловіком та жінкою сотворив їх». Тому й гріх є не гріхом одного із них, але гріхом людини як такої.

Поняття «гріх» у Святому Письмі передано кількома різними словами. Перше слово дослівно можна перекласти як – не влучити у ціль чи не досягти мети. Інше ж слово, яке вживається для вираження гріха, перекладається як – переступ або зруйнування стосунків. Тому гріх – це не лише якийсь поганий вчинок людини, але щось значно більше. Це добровільне відхилення людини від її мети. Це бажання влади над світом без Бога. Це свідомий переступ Божої заповіді, яка скерована на добро людини. Це добровільне руйнування стосунків із люблячим Творцем та зі своїми ближніми. Отож, як читаємо у третьому розділі Книги Буття, Адам та Єва піддаються спокусі диявола і свідомо та добровільно переривають стосунки із Богом, сходять із шляху, який веде їх до їхньої остаточної цілі, забажавши осягну владу над усім, прагнучи стати як Бог, Який єдиний знає добро і зло, тобто, Який єдиний володіє вселенною. Ця розповідь має на меті також наголосити, що Господь не є Творцем зла у світі, що зло ввійшло у світ через сваволю людини, яка піддалась спокусі батька брехні та впала у гріх. Трагедія Адама та Єви полягає в тому, що гріх спричиняє у їхньому житті багато жахливих наслідків, про що розповідають наступні слова Святого Письма: «Тоді відкрилися їм обом очі, й вони пізнали, що вони нагі; тим то позшивали смоківне листя і поробили собі пояси. Але почули вони луну від Господа Бога, що ходив собі садом під час денної прохолоди, і сховався чоловік із своєю жінкою від Господа Бога серед дерев саду. Тоді Господь Бог покликав чоловіка і спитав його: Де ти? Той відповів: Я чув твою луну у саді й злякався, бо я нагий, тож і сховався». Як бачимо, перший наслідок гріха – це пробудження статевого сорому. Адам зауважує, що він нагий, слабкий, позбавлений Божої одежі, а це означає, що після гріха без Бога, без Його благодаті навіть його тіло йому не підкоряється. Він вже не любить свою жінку, але пожадає її. А любов і пожадання, як нам добре відомо, це різні речі. Тому гріх спричиняє не лише порушення стосунків людини із Богом, але і з іншими людьми, зокрема, порушення сімейних стосунків, родинних стосунків. Також автор пише, що Адам сховався. Страх і брак внутрішнього миру є ще одним жахливим наслідком гріха, проте Господь виходить у сад і шукає Адама: «Де ти? Чи не їв ти з дерева, що я наказав тобі не їсти?» Навіть після гріхопадіння Бог любить своє творіння, Він не відрікається від нього. Господь сам робить перший крок і виходить на пошук людини. Ці запитання звучать не тому, що Господь не знає про місце розташування Адама, про те, що він вчинив, але тому, що Він бажає, аби людина сама визнала, де вона потрапила, щоб усвідомила свій гріховний, жалюгідний стан, свій упадок у гріх, своє добровільне і свідоме віддалення від Творця.

Дорогі брати і сестри! На закінчення хотів би наголосити на важливій речі, а саме на тому, що Книгу Буття ще називають Протоєвангелієм, адже вона подає людству Добру Новину. Бог не відвертається цілковито від грішної людини, але дає їй другий шанс. Там, де самій людині видається, що все пропало, закінчилось, Бог виходить на її пошук, пригадуючи усім нам, що призначенням людини є жити з Богом, мати міцні стосунки із Ним, жити у щасливій вічності.

Розшифрування аудіо: “Католицький оглядач“