Мандрівка сторінками Книги книг: Про книгу Суддів

Дорогі брати та сестри! Сьогодні перед нами відкривається розлога Книга Суддів, яка є немовби продовженням попередньої Книги Ісуса Навина, хоча й відображає подальші події зовсім в іншому ключі, показуючи всі труднощі, з якими вибраний народ зіткнувся, облаштовуючи своє життя в новій землі і співживучи з іншими народами та іншими, дуже відмінними культурами. Книга Ісуса Навина, описуючи події входження у вибрану землю у такий легкий, позбавлений надмірних труднощів спосіб, мала на меті передати нащадкам ідею про те, що ізраїльський народ отримав обіцяну землю як великий і щедрий Божий дар, для осягнення якого не потрібно було докладати надмірних зусиль. Оборонні споруди Єрихону впали не через військові звитяги ізраїльтян, але дякуючи допомозі Всевишнього Бога, Який подарував Своєму народові родючу землю. Натомість Книга Суддів, охоплюючи події приблизно 200-річної історії, розповідає про реальну картину того життя в новій землі, яке не було легким, адже відбувалось на перехресті різних культурно-політичних і релігійних площин. Про ці труднощі можемо довідатись уже із перших слів 6-го розділу, де читаємо: «І що ізраїльтяни було понасівають, здіймуться мідіяни, амалекитяни й сини сходу походом проти них; заляжуть табором та й нівечать увесь урожай краю аж до Гази і не зоставляють нічого на прожиток Ізраїлеві, ані овечки, ані вола, ані осла. Бо наступали вони з худобою, і наметів у них було безліч, як сарани, та й їх самих і верблюдів було безчисла, і насувались вони на землю, щоб пустошити її» (Суд. 6, 3-5). Ізраїльтяни не мали такої військової сили, як для прикладу народи, що їх оточували, тому і не могли протистояти всім надокучанням та загрозам. Але це наголошує, що найефективнішою зброєю Ізраїля є сам Бог, без втручання і допомоги Якого народові було б неможливо втриматись на плаву. Отож, Книга Суддів описує реальні труднощі, турботи та кропітку працю народу задля облаштування гармонійного життя усього люду на тих теренах, а особливо про трудність співжиття з іншими культурами, які мали великий вплив на соціально-культурне та релігійне життя ізраїльтян.

Як наголошують деякі дослідники Святого Письма, Книгу Суддів, мабуть, найкраще можна охарактеризувати словом «цикли», бо в ній бачимо постійний циклічний рух. В окремий спосіб текст вказує на п’ять повторюваних циклів: перший цикл – це гріх народу; другий – поневолення люду чужими народами як покарання за невірність Господеві; третій цикл – це благання люду про Божу допомогу; четвертий – спасіння, яке Господь посилає через якогось суддю, що приносить визволення; п’ятий цикл – це мир, який встановлюється до певного часу, тобто до моменту, коли народ знову втрачає пильність і відступає від Бога і Його закону.

Із тексту довідуємося, що Господь для кращого функціонування внутрішнього устрою вибирає провідників для Свого люду – суддів. І вибирає їх не ззовні, але з самого народу. Автор розповідає про різних суддів, щоб показати явні невдачі та промахи в житті ізраїльтян, підсумовуючи загальний стан такими словами: «Того часу не було царя в Ізраїлі; кожен робив, що йому було до вподоби» (Суд. 21, 25). Ці слова дають змогу читачеві зрозуміти як причину проблем у соціально-релігійному житті вибраного народу, так і про його неготовність взяти на себе відповідальність. Але звернімо увагу на ці слова – «того часу не було царя в Ізраїлі». Тобто народ, як конгломерація різних племен, не мав одного провідника, який би провадив його як на соціально-політичній дорозі, так і на шляху релігійного життя, представляючи його перед Богом. А лише мав принагідних суддів у кризових ситуаціях, які рятували свій народ від грабіжників та кривдників, однак про них ми поговоримо дещо пізніше.

Спершу варто зазначити, що Книга Суддів написана радше на тематичній, а не на хронологічній основі, бо деякі події, які описуються в перших главах, так насправді історично відбулися після подій з подальших розділів. Такий задум автора зумовлений бажанням не так передати перебіг самих історичних подій, як повчити читача, вказуючи йому на певні важливі теми для роздумів. Книгу можна поділити на три більші частини. Від 1-го до 3-го розділу – це текст, який розповідає про завоювання вибраним народом Ханаану, зокрема про те, що це завоювання було насправді проникненням та оселенням поруч, адже ізраїльтяни, коли прийшли у вибрану землю, майже нікого не прогнали із неї, за винятком деяких народів, але оселилися і почали співжиття разом з тими людьми, які там вже були. Від 3-го до 16-го розділу – це опис трагічних моментів, які зумовлювали співжиття Божого народу із язичниками. Ці розділи розповідають про період, коли Ізраїль перебував під тиранією та про його звільнення від неї. Наступні розділи, від 17-го до 21-го, що є заключним, – це розділи, що розповідають про релігійні та моральні падіння народу в час правління суддів. Вказуючи на асиміляцію ізраїльського народу та вплив поганських народів на стосунки Ізраїля з Господом Богом.

Також варто зазначити, що кожен із 12-ти суддів: Самсон, Гедеон, Девора, Варак, Єфта та інші, про яких читаємо у книзі, без сумніву, мали свої преваги, але, дуже часто, свої більші чи менші вади. Ось наприклад Єфта, згідно із звичаями сусідніх народів приніс у жертву свою дочку. Гедеон часто не довіряв Богові, просячи певних потверджень, а Самсон, маючи такі надзвичайні дари, зумів їх змарнувати. Читаючи про життя кожного із них, можемо зауважити, що йдеться про людей, які виконували Божий план серед вибраного народу, але вони не були тими, які в соціальному та духовному вимірах стояли на кілька голів вище від всіх інших. Це показує наскільки складною була тогочасна ситуація ізраїльтян, але також і наскільки реально Бог входить в життя людей і готовий працювати з тим людським ресурсом, який є. Господь не кличе когось із неба, але обирає з народу. Тут дуже влучними будуть відомі слова – Бог не кличе досконалих, святих, але вчиняє досконалими тих, кого кличе. Це наголошує на важливому факті про те, що Бог діє в конкретній історії спасіння, але той факт, що Господь обирає провідників з народу, вказує також і на проблему, яка є присутньою і болючою також у наші часи. Як часто ми чуємо нарікання на те, що наші провідники, чи то церковні чи політичні, не є такими, як би ми хотіли їх бачити. Одним бракує розсудливості, іншим відваги, а ще іншим щирості, працьовитості тощо. Але ці провідник є вихідцями з народу, яких часто ми самі собі обираємо, тому варто звернути увагу на потребу виховання справжніх лідерів народу, які б відзначались загальнолюдськими та християнськими чеснотами. Дуже часто лідери народу є власне віддзеркаленням самого народу, його морального, духовно, інтелектуального стану. Однак повернімось до Книги Суддів. Якщо хочемо зрозуміти її суть, то окрему увагу варто звернути на її 2-ий розділ, який ще називають синтезом усієї книги. У ньому розповідається, як відходить те покоління, що було свідком великих Божих діянь серед народу, таких як виведення з єгипетського рабства, переведення з усіма труднощами через пустелю, обдарування обіцяною землею тощо. А приходить покоління людей, яких Книга Суддів називає людьми, які не знають Господа. Тобто приходять ті, які щось чули про Бога, але не мали особистого досвіду Бога та спілкування з Ним. Тому вони до кінця не усвідомлювали велич того Бога, Який їх полюбив. Наприкінці цього ж 2-го розділу читаємо про цікаве рішення Господа Бога: «Тому й запалав гнів Господній на Ізраїля, й він мовив: “Що цей люд нарушив мій союз, який я постановив був з їхніми батьками, і голосу мого не послухався, то й я не проганятиму більше ні одного з тих народів, що зоставив (на місці) Ісус, коли вмирав, – щоб випробувати ними Ізраїля, чи буде він пильнувати путь Господню та ходити нею, як пильнували їх батьки, чи ні”» (Суд. 2, 20-22).

Отож, ті народи залишаються і стають сусідами, з якими вибраний народ змушений співжити, однак вони стають для Ізраїля духовною пасхою, переходом, адже завдяки їхній присутності і всім труднощам, які вони завдають, вибраний народ перейде від рабства невірності та віддалення від Бога до нового життя, до життя згідно з Господнім законом.

Розшифрування аудіо: “Католицький оглядач“