Мандрівка сторінками Книги книг: Про перехід з рабства в Єгипті до свободи в обітованій землі

Дорогі брати та сестри! Мандруючи далі сторінками Книги книг, переходимо до Книги Виходу, яка розповідає про те, як Господь Бог вивів Свій народ із єгипетської неволі та уклав із ним Союз. Тому сьогодні ми приглянемось до першої теми, а саме до Старозавітньої Пасхи, тобто переходу Божого народу від життя у рабстві Єгипту до вільного життя в обіцяній землі.

Спершу варто пригадати, що Книга Виходу в єврейській традиції називалася Книгою Імен, адже розпочиналась власне словом – імена. Зміна назви зумовлена центральною тематикою цієї частини П’ятикнижжя Мойсея, що є власне вихід вибраного народу із єгипетської землі – неволі. Події, описані цією книгою, відбуваються приблизно після 400 років присутності ізраїльтян в Єгипті. Як розповідається в першому розділі, тогочасний фараон був стривожений думкою про те, що євреї стають дедалі чисельнішими в його країні й під час можливої війни, ставши великою спільнотою, зможуть обрати сторону ворогів Єгипту. Тому задум фараона був вплинути на кількість ізраїльтян у країні. Для здійснення свого плану він вибрав дві стратегії. Перша передбачала важку фізичну працю ізраїльтян на полях, будівництві міст, зерносховищ, цегельнях, під час яких багато із євреїв гинуло. А друга стратегія – це вбивство новонароджених єврейських хлопчиків, адже саме вони в майбутньому зможуть стати військовою силою. Проте цей задум фараона не був надто ефективним, зокрема з причини, що єгипетські повитухи не хотіли вбивати дітей і тому знайшли собі оправдання, мовляв, єврейки – дуже сильні жінки, повні життя, і поки до них прийде повитуха, щоб прийняти роди, вони вже й народили.

Як розповідає далі Книга Виходу, тоді фараон дав інший наказ: усякого сина, що народиться від євреїв, кидайте в річку, а кожну дочку залишайте живою. Саме в такій соціополітичній атмосфері народжується Мойсей. Його матір ховала хлоп’ятко впродовж кількох місяців, а потім, не маючи більше можливості таїтись із ним, але й не бажаючи його смерті, вирішує покласти немовля у кошику в річку, де його й знайшла дочка фараона. Сподобалось їй те єврейське дитя і вона вирішує взяти його за сина, назвавши Мойсеєм, мовляв, з води витягла його. У Святому Письмі дуже часто імена повторюються. Навіть така визначна Особа, як Ісус з Назарету, мав ім’я, яке трапляється в інших книгах Біблії, наприклад, коли розповідається про Ісуса Навина. А ось ім’я Мойсей є унікальним. Жодна інша особа біблійних розповідей не має такого імені, а це наголошує на особливості цієї біблійної постаті. Деякі дослідники Святого Письма також зазначають, що ім’я Мойсей мовою тогочасного єгипетського народу звучало приблизно – Мозес. З історичних джерел також довідуємося про такі єгипетські імена, як Рамзес, Ахмозе. Усі вони мають спільний корінь – мозе, що означає – син. І такі імена були дуже притаманними для єгипетського середовища. Отож, можемо сказати, що головний персонаж Книги Виходу має єгипетське ім’я. Цікаво, що особа, яка відіграла таку важливу роль в історії ізраїльського народу, має єгипетське ім’я. Хоча Мойсей чітко усвідомлював свою приналежність до ізраїльського народу, однак він зростав, виховувався і набирався досвіду саме в єгипетській землі. А отже, Єгипет для нього не є цілком чужим. Він є сином також і тієї єгипетської землі.

Варто коротко згадати про те, як Господь вибирає Мойсея. Отож, будучи змушеним втікати з Єгипту, з причини вбивства єгиптянина, про що ми довідуємося з перших сторінок Книги Виходу, Мойсей опинився у Мідіян-землі, де він і одружився з місцевою дівчиною. Одного разу, як він пас стадо овець свого тестя біля гори Хорив, яку Біблія також називає Божою Горою, побачив палаючий кущ, кущ, який горів, але не згоряв. Захоплений цим дивним видовищем, він наближається до куща і чує голос Бога: «Не наближайся сюди! скинь взуття з твоїх ніг: місце бо, що на ньому стоїш – свята земля». Святість місця полягає в тому, що там присутній Господь, Який усе освячує. І Мойсей це дуже глибоко усвідомлює. Він розуміє, що тут зустрічається з Богом, що саме на цьому місці відбувається його духовне народження. Далі Господь сказав: «Я – Бог батька твого, Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова. Бачу я бідування народу мого, що в Єгипті. Я знаю біль його! Тому я зійшов рятувати його з рук єгиптян і вивести його з тієї землі в землю простору і гарну, що тече молоком та медом. Іди ж оце, пошлю тебе до фараона, щоб вивів ти народ мій, синів Ізраїля, з Єгипту». Але, як розповідає Книга Виходу, Мойсей не готовий повернутись до Єгипту. Він навіть пробує в якийсь спосіб звільнитись від цієї місії, бо ж усвідомлює свої обмеження, брак своїх лідерських якостей. Та ще й знає про бажання фараона поквитатись з Мойсеєм за те, що він захистив співбрата ізраїльтянина і вбив єгиптянина. Проте Господь Бог наполягає на тому, аби він прийняв цю місію і запевняє його словами: «Я буду з тобою». Опис цієї події вказує нам на міцну віру Мойсея, адже незважаючи ні на що, на жодні труднощі і обмеження, він ввіряється у Божі руки і готовий розпочати ту непросту місію, яку Господь на нього накладає, – піти до фараона із проханням відпустити єврейський народ і привести його в обіцяну землю. Йдеться про завдання неймовірної складності, але слова: «Я буду з тобою» додали відваги Мойсеєві і він погодився розпочати місію.

Як можемо зауважити, Книга Виходу розповідає перш усього про бажання Бога спасти Cвій народ. А це спасіння полягає в поверненні цьому народові свободи. Бог прагне вивести Cвій люд з єгипетського рабства. У Старому Завіті Він це робить за допомогою Мойсея, виводить люд із політичної неволі, а в Новому Він сам через Свого Сина виводить людину з полону гріха, переводить Свій народ, Церкву від рабства гріха до свободи Божих дітей. Також варто зазначити, що той вихід ізраїльського народу, той перехід пустелею і морем від рабства до свободи тривав 40 років. Хоча йдеться про відстань, яку без труднощів можна було б подолати за кілька місяців, але тривалість такої подорожі зумовлена потребою очищення народу. Адже, як розповідає Cвяте Письмо, впродовж того переходу, тої Старозавітньої Пасхи неодноразово ізраїльтяни виявляють невдоволеність, бажання повернутись у рабство, де їм було краще, бо вони мали забезпеченими їхні потреби. У складних випробуваннях вони віддаляються від Бога і падають в ідолопоклонство. Такий народ не міг увійти до обіцяної землі, він потребував очищення, оновлення, духовного відродження, яке тривало чотири десятки років.

На закінчення хочу наголосити на тому, що бажанням Бога є перевести також і кожного з нас від рабства гріха до свободи. Християнство є релігією свободи, однак свободи у відповідальності. Ввійти в цю обіцяну землю, у те Боже Царство може лише очищена людина, духовно оновлена, що йде за Богом, а не за ідолами цього світу. Тому зокрема тепер, коли ми стоїмо на порозі Великого посту, придивімось до нашого життя і подбаймо про наше очищення, щоби стати гідними успадкувати обіцяне і приготоване для нас Боже Царство.

Розшифрування аудіо: “Католицький оглядач“