Марійська набожність святих Івана ХХІІІ та Івана Павла ІІ

В останню неділю квітня, під час Євхаристійного богослуження на площі Святого Петра у Ватикані, Папа Франциск зарахував до лику святих Католицької Церкви двох своїх попередників – Івана ХХІІІ та Івана Павла ІІ.

На порозі місяця травня, під час якого католики особливим чином вшановують Пресвяту Богородицю, варто згадати про те, що Марійська набожність є однією з рис, яка об’єднує не лише цих двох новопроголошених святих, але також усіх Римських Архиєреїв нашого часу, включаючи й теперішнього.

Набожність до Богоматері супроводжувала Анджело Ронкаллі – майбутнього Папу Івана ХХІІІ – вже від самого дитинства, починаючи з родинного дому, навчання в семінарії у Берґамо, під час богословських студій у Римі, протягом років священичого, дипломатичного та єпископського служіння (Нунція в Болгарії, Туреччині, Франції, Патріарха Венеції) й, врешті, під час Петрового служіння на чолі Католицької Церкви.

Під час навчання у семінарії, Анджело Ронкаллі вступив до «Товариства Благовіщення Непорочної Діви Марії», серед обов’язків членів якого були щоденні відвідини церкви або каплиці, посвяченої на честь Богородиці, та проказування відповідних молитов, а щосуботи – розповісти або вислухати розповідь про приклад чи чудо, пов’язані з Пречистою Дівою Марією.

Ще сімнадцятирічним юнаком майбутній Папа Іван ХХІІІ просив у Діви Марії дару уподібнитися до Неї в чесноті покори, і під Її покров він ввірив своє життя і служіння. Як молодий священик, він брав участь у святкуваннях 50-річчя проголошення догми про Непорочне Зачаття. Під покров Богородиці Папа Ронкаллі посвятив також своє найважливіше починання – Другий Ватиканський Собор. Від дитинства до кінця свого понтифікату його щоденною молитвою було проказування вервиці.

Протягом чотирьох з половиною років Петрового служіння, святий Іван ХХІІІ написав 8 енциклік, одна з яких повністю присвячена Пресвятій Богородиці та молитві до Неї: «Grata recordatio» (Вдячна пам’ять), що побачила світ 26 вересня 1959 року. Цей документ розпочинається переліком попередніх Марійських енциклік та наголошенням на ефективності молитви на вервиці. Папа з радістю пригадує роки свого дитинства, під час якого, саме завдяки молитві святого Розарію, наближався до таїнств Воплочення та Відкуплення. Енцикліка закликає також молитися до Пречистої Діви за провідників народів, щоб вони не покладали свої надії на збройні конфлікти, але працювали на користь громадянського та суспільного добра.

Глибокою набожністю до Пресвятої Богородиці від самого дитинства відзначався також святий Іван Павло ІІ, визнаючи, що вже від самих початків свого покликання він відчував втручання Небесної Матері, синівської вірності Якій навчився ще в родинному дому у Вадовіцах. Був учасником «Живої Вервиці». Свідченням того, що цю набожність Кароль Войтила проніс крізь усе своє життя є його Папський герб, на якому зображений хрест та літера «М», які позначають Пресвяту Богородицю, яка стояла під хрестом Свого Сина, і Якій Христос доручив материнську опіку над усією Церквою.

Папа Іван Павло ІІ визнавав дієвість згаданого дару протягом всієї історії Церкви, та при різних нагодах стверджував, що Пресвята Марія супроводжує кожну людину під час паломництва віри, надії і любові до «дедалі сильнішої єдності з Христом, єдиним Спасителем та Посередником спасіння». «Totus tuus – Увесь Твій» – єпископське гасло Папи Войтили є вираженням цілковитої приналежності до Ісуса через посередництво Марії.

У своїх промовах та проповідях святий Іван Павло ІІ невтомно пригадував, що Марія є Матір’ю Церкви. Вона є прикладом для кожного християнина, надійним пристановищем, до якого можемо приступати з впевненістю, що будемо вислухані.

Протягом свого довгого понтифікату Іван Павло ІІ виголосив 70 Марійських катезих з нагоди загальних аудієнцій, на такі теми, як присутність Марії в історії Церкви, віра Церкви щодо Богородиці, роль Марії у Церкві.

Під час святкування Благовіщеня, 25 березня 1987 року, побачила світ енцикліка «Redemptoris Mater» (Мати Відкупителя), в якій йдеться про Пресвяту Богородицю, немов дар, даний Богом кожній людині, щоб допомогти зрозуміти таїнство Христа та Церкви. Наприкінці енцикліки Папа Іван Павло ІІ оголосив про відзначення Марійського року. Наступного, 1988 року, було оприлюднено Апостольський лист «Mulieris Dignitatem» (Про гідність жінки), в якій, починаючи від ствердження, що від Благовіщення Діва Марія є у центрі спасенних подій, Святіший Отець робить висновки про високу гідність кожної жінки.

У жовтні 2002 року святий Іван Павло ІІ оприлюднив Апостольський лист про молитву на вервиці, в якому складає подяку за всі дари, отримані завдяки заступництву Богородиці через молитву Розарія. У листі читаємо, що проказуючи згадану молитву, християнин споглядає Христа, пригадуючи Його з Марією, вивчає Його з Марією та з Нею до Ісуса уподібнюється. Папа Войтила також додав до традиційної молитви на вервиці «Таємниці світла», щоб доповнити христологічний характер, а також оголосив про відзначення Року Вервиці.

Не можемо не згадати Марійських паломництв, які здійснив Іван Павло ІІ, і які відігравали дуже важливу роль серед його понад сто Апостольських подорожей. Варто зазначити, що останні з них також були Марійськими: у серпні 2004 року – до Люрду, та у вересні – до Лорето в Італії.

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va