Ми пробуємо творити власну сучасну християнську культуру, яка ставала би модною, – о. Ростислав Пендюк

Вже зовсім скоро християнська молодь з усіх куточків України збереться у Львові на фестивалі «Вітер На-Дії». Багато минулорічних учасників досі діляться приємними спогадами про минулий з’їзд. Що чекає на учасників цього року? Про зустріч молоді з цілої України, про розвиток і плекання творчості молодих християн, про підготовку до Світового Дня Молоді розповідає отець Ростислав Пендюк, голова Комісії у справах молоді УГКЦ.

– Як ідейний натхненник фестивалю, як людина, яка постійно споглядає зростання цієї справи, поділіться своїми спостереженнями: як розвивається Фестиваль з часу його появи? Що Ви переосмислили за рік, який минув від першого з’їзду? Що на цьогорічному фестивалі буде такого, чого не було торік?

– Минулого року, на мою думку, все було дуже добре. Для мене це було навіть трохи несподівано. Хоча звичайно, коли Бог працює, якщо це Божа справа, то чому несподівано? Що минулого року було реально не так – у нас було мало людей. З різних об’єктивних і суб’єктивних причин: була трагедія під Зеленопіллям, яка сталася у переддень фестивалю, були погодні умови, були недоопрацювання у промоції… Сподіваюся, що цього року принаймні частини тих моментів нам вдасться уникнути.

Я живу твердим переконанням, і всім про це кажу, що цей фестиваль має розвиватися природно. Я би не хотів, щоби хтось когось насильно змушував сюди приходити чи приїжджати. Можна було би спробувати застосувати якісь адміністративні важелі, наприклад, на рівні цілої Церкви, і зібрати 10, 15, 20 тисяч людей… Картинка, звісно, була би гарною. Але моя мрія про цей фестиваль – щоби він сам працював магнітом. Щоби люди, які побували на ньому, повертатися додому і наступного року запрошували своїх друзів. Щоби це була зустріч людей, котрі хочуть там бути. Бо для мене цей фестиваль – це насамперед зустріч. Це ніщо інше, як нагода для зустрічі, майданчик для зустрічі нашої доброї християнської молоді, якої у нас є дуже багато і яка, на жаль, не завжди має нагоду зустрітися. Мені здається, власне, цього майданчика нам трохи бракує. І я сподіваюся, що цей фестиваль ставатиме таким майданчиком.

– Великий акцент зроблено на зустрічі і знайомстві молоді з різних куточків України. Якими Ви хотіли би бачити плоди цього спілкування?

– Тут є трохи невдячна для нас, організаторів, річ: про більшість плодів, які народяться на цьому фестивалі, ми не дізнаємося. Недавно, наприклад, владика Богдан Дзюрах розповідав про свою племінницю, яка минулого року була з подругами на фестивалі: повернувшись на свою парафію, вони були настільки вмотивовані власне фестивалем, що захотіли створити молодіжну спільноту при парафії – там її не було. Але завдяки тому, що ця дівчинка є племінницею Владики, котрий мені про це розповів, тепер я про це знаю.

Більшість плодів з’являться або на рівні внутрішнього життя людини, або на рівні якихось локальних невеликих ініціатив, проектів, або на рівні спілкування між людьми, яке продовжиться уже після фестивалю. Ми цього не відслідкуємо і не побачимо. І я собі не ставлю за мету про все це знати. Мені достатньо, що про це знає Бог. Бо це Його справа. Ми не робимо якийсь свій фестиваль: це – Його фестиваль, це Його справа.

Наше завдання – допомогти створити умови, щоби ці плоди могли з’явитися. Тому, готуючи програму, ми намагаємося робити різні майданчики, де люди матимуть нагоду не просто перебувати в одному місці, а взаємодіяти. На котромусь із майстер-класів вони будуть сидіти за одним столом і щось виготовляти – вони бачитимуть одне одного, дивитимуться один одному у вічі, спілкуватимуться. Вони братимуть участь у спортивних змаганнях, у дискусіях, у духовній програмі, у спільній молитві… Тож усіх людей, котрі задіяні в організації тих чи інших майданчиків, ми просимо: створіть якнайбільше можливостей для взаємодії, для спільного творення. Цього року в нас відбуватимуться глобальніші майстерні – і думаю, люди, котрі там братимуть участь, будуть приречені стати друзями чи, принаймні, хорошими знайомими. А які плоди з цього виростуть – може, колись у Небі Бог мені розкаже.

– Багато говоримо про спілкування людей з різних регіонів. А як щодо релігійної приналежності? Яким Ви бачите типового учасника фестивалю: чи це конче греко-католик? Чи можна розглядати «Вітер На-Дії» як своєрідний спосіб євангелізації?

– Минулого року ми довго дискутували на цю тему. У цьому році нічого не змінилося: це насамперед майданчик для зустрічі молодих греко-католиків. Що водночас аж ніяк не означає, що всі інші не можуть брати у ньому участь! При вході ніхто не перевірятиме свідоцтво про хрещення і чи воно з греко-католицького храму. Ні! Ми абсолютно відкриті, більше того, ми запрошуємо усіх: якщо хтось хоче тут бути і поділяє цінності, на яких ми це все будуємо – немає жодних проблем. Байдуже, який колір шкіри, яка релігійна приналежність – це взагалі не має жодного значення: якщо ти хочеш бути з нами, навіть якщо ти хочеш просто подивитися – будь ласка, ми відкриті.

– Інший акцент цьогорічного фестивалю – його роль у підготовці до Світового Дня Молоді, який відбудеться наступного року у Кракові. Розкажіть більше про фестиваль у цьому контексті. Невже «Вітер На-Дії» стане лише певним підготовчим етапом до цієї події світового масштабу? Які перспективи фестивалю поза Світовим Днем Молоді?

– Можливо, це прозвучить надто амбітно, але я думаю, що у майбутньому «Вітер На-Дії» – це такий український Світовий День Молоді. Творячи ідею цього фестивалю, я особисто дивився насамперед на ідею саме СДМ. Папа Святий Іван Павло II мав неймовірне чуття до молодих людей. Тому він започаткував Світовий День Молоді: він розумів, що молодь потребує зустрічатися, бути разом, разом молитися, разом веселитися, співати. Він відчув це. І молодь відгукнулася. Зараз ми просто намагаємося створити щось подібне для нашої молоді.

Водночас ми постійно готуємося до зустрічі власне у Кракові. Ми робитимемо акцент на цьому. Минулого року до нас приїжджав голова оргкомітету Світового Дня Молоді зі своєю заступницею (отець Гжегож Суходольські та Дорота Абдельмоуля – прим. авт.). У цьому році чекаємо не менш поважних гостей з оргкомітету, до нас збирається ціла делегація. Більше того, їде молодь з різних регіонів Польщі. Поляки знають про наш фестиваль і їдуть до нас, бо вони хочуть нас побачити, познайомитися і запросити нас до себе. Цей акцент постійно лунатиме на фестивалі.

– Можливо, трохи забігаючи наперед, але хочеться привідкрити завісу щодо організаційних моментів: кого з відомих людей чекаєте цього року?

– Я ще не можу назвати конкретно. Минулого року у мене була така думка, що нам потрібні відомі імена, відомі артисти, аби привернути увагу якомога більшої кількості людей. Особисто я пройшов через певні внутрішні метаморфози. Але це дискутується між нами постійно. І ми дійшли висновку, що краще нехай і меншими кроками, але прямуватимемо до нашої мети.

Можна знайти спосіб запросити зірку: ця зірка приїхала, це ім’я прозвучало десь у медіа, і люди прибігли. Але тоді не обманюймо себе: вони не збіглися на християнський фестиваль, вони не приїхали зустрітися зі своїми однодумцями, з іншими віруючими. Вони приїхали подивитися на зірку! Чи це той ефект, який ми хочемо осягнути? Ми хочемо – це амбітна мета – пробувати творити власну сучасну християнську культуру, яка ставала би водночас модною. Ми хочемо творити своїх власних зірок, які братимуть приклад з головної Зірки – з Бога.

Це не означає, що ми закриті на участь відомих людей. Якщо, знову ж таки, вони поділяють наші цінності, якщо їм цікаво те, що ми робимо, якщо вони хочуть у той чи інший спосіб нам допомогти – будь ласка! Думаю, цього року у нас також будуть досить відомі люди, тільки, на жаль, організаційні процеси ще тривають і я не готовий назвати ці імена. Але вони будуть. Зберігаємо інтригу (сміється).

– Як можна долучитися до фестивалю? Мова не про лише участь молоді як гостей – адже фестиваль пропонує багато інших можливостей: волонтерство, різні конкурси…

– Основна аудиторія – таки молодь-учасники. Щодо волонтерів: ми трохи навчилися з минулорічного досвіду і тепер трохи по-іншому ставимося до самого волонтерства. Минулого року ми просто оголосили набір волонтерів і планували протягом з’їзду давати їм якісь завдання. Тоді склалася парадоксальна ситуація: концентрація волонтерів серед учасників була просто неймовірно великою. У цьому не було потреби. Цього року ми трошки по-іншому це організовуємо: ми посегментували потреби у волонтерській допомозі і просимо людей зголошуватися конкретно у той сегмент, в якому вони готові працювати – чи це технічна група, чи медійна… Керівник сегменту готує цих волонтерів, безпосередньо з ними працює, і вони вже знатимуть, що робити. Так буде краща, на нашу думку, координація.

Стосовно інших можливостей: цього року ми також пробуємо акцентувати на можливостях участі у фестивалі для сімей. Хочемо зробити такі собі сімейні куточки. Не можна звузити поняття молоді лише до студентів: мовляв, ті, котрі ще є не студентами – це, умовно кажучи, діти, школярі, а ті, що вже закінчили ВНЗ, одружилися чи вийшли заміж – молоддю уже не є. Та ні – це також молодь! Але на такого типу заходах їм переважно вже нічого не пропонуємо, їх уже не чекаємо. Тому ми хочемо цей акцент трохи змістити: якщо ви – молода сім’я, будь ласка, приходьте, спробуємо дати щось цікаве і вам, і вашим дітям. Можливо, воно ще не буде настільки досконалим, як би хотілося, але такі пропозиції є.

– Хочеться принагідно розпитати і про можливості, які фестиваль надасть молодіжній творчості. Адже заплановано і нічний музичний марафон, і конкурс аматорських театрів…

– Творчість і мистецтво є одним із, сказав би, фундаментальних основ культури як такої. І коли говоримо про творення сучасної молодіжної християнської культури, маємо зробити великий наголос саме на мистецтво. Наприклад, молодіжна сучасна християнська музика. Власне кажучи, ідея фестивалю з цього і виникла. Вже зараз з’явилося багато додаткових акцентів, але це була перша потреба, яку ми відчули: цієї музики у нас або взагалі немає, або її надто мало.

І несподівана для мене річ: уже зараз, без спеціальних оголошень, до нас почали зголошуватися гурти, які хочуть взяти у цьому участь. Зараз маємо, якщо не помиляюся, уже дванадцять гуртів, котрі хочуть виступити. Напевно, не всі вони готові вийти на велику сцену. Зрештою, час великої сцени дуже обмежений. Тому з’явилася дуже цікава, на мою думку, пропозиція нічного квартирника, де ти зможеш не лише показати своє мистецтво, але й трохи розповісти про себе, поспілкуватися з людьми, яким це буде цікаво.

Щодо театрів – та сама ситуація. Якщо люди хочуть дарувати себе, свій час і свої вміння через сцену, через театральні постановки – це чудово! І це мистецтво повинне жити, бо воно дуже промовляє. Ми не можемо жити лише самими блокбастерами, які показують у кінотеатрах. Це мистецтво, може, значно менш професійне, але значно правдивіше, бо воно чесне, воно не за гроші або ще щось, воно просто іде із серця. Тому ми хочемо дати місце і цьому мистецтву.

– І наостанок: що побажаєте молодим людям, які збираються на фестиваль, які, можливо, ще вагаються, чи їхати, чи ні…

– Приїжджайте! (сміється) Не хочу давати обіцянок, які важко буде виконати. Ми запрошуємо усіх, хто молодий – насамперед серцем, кому цікаво пізнавати, розвиватися, шукати нових горизонтів, кому цікаво просто не сидіти на місці. Ми шукаємо також тих, хто шукає правду. Бо насправді головна мета всіх цих речей, які ми робимо, – знайти правду. А цією правдою є Бог.

Тому усіх, хто шукає, кому це не байдуже – запрошуємо. Зрештою, ще один дуже важливий момент: це є не свято чи фестиваль, який організовує якийсь священик, якась група організаторів. Це свято нас усіх, це наша спільна подія, це наш спільний майданчик, і ми можемо творити його разом. Ми завжди відкриті на будь-які пропозиції та ідеї. Тому – до зустрічі!