Ми споживаємо Тіло Христове, щоб стати Його живим Тілом у світі
Дорогі брати і сестри, доброго дня!
Ми продовжуємо розмову про Святу Месу, і сьогодні зосередимося на Євхаристійній молитві. Після закінчення чину приготування хліба і вина розпочинається Євхаристійна молитва, яка визначає богослужіння Меси, – це центральний момент, що провадить до святого Причастя. Вона відповідає тому, як Сам Ісус, сидячи з апостолами за столом на Таємній Вечері, «воздав хвалу» над хлібом, а потім і над чашею вина (Мт 26, 27; Mк 14, 23; Лк 22, 17.19; 1 Кор 11, 24): ця хвала живе в кожній Євхаристії, поєднуючи нас із Його спасенною жертвою.
І через цю врочисту молитву – Євхаристійна молитва завжди врочиста – Церква пояснює, що й чому чинить, служачи Євхаристію, тобто входячи в сопричастя з Христом, Який насправді присутній у консекрованому хлібі й вині. Запросивши людей піднести серця до Господа і скласти Йому подяку, священик читає вголос молитву, в якій від імені всіх присутніх звертається до Отця через Ісуса Христа у Святому Дусі. «Сенс цієї молитви в тому, що все зібрання вірних єднається з Христом у сповіданні великої Божої справи і принесенні жертви» (ЗВРМ). І єднання має бути усвідомлене. Тому Церква вирішила служити Месу тією мовою, яку розуміє народ, аби кожен міг долучитися до прослави й цієї великої молитви разом зі священиком. Справді, «жертва Христа і жертва Євхаристії становлять єдину жертву» (ККЦ, 1367).
Месал містить різні формули Євхаристійної молитви, але всі вони складаються з типових елементів, про які я хочу нагадати (див ЗВРМ; ККЦ 1352–1354). Усі вони прекрасні. Перший – це Префація, акт вдячності за Божі дари, особливо за те, що Він послав Свого Сина як Спасителя. Префація закінчується акламацією «Свят, свят, свят», яку зазвичай співають. Який же прекрасний цей спів: «Свят, свят, свят Господь Бог». Цей спів чудовий. Усе зібрання в один голос із ангелами та святими славить і возвеличує Бога.
Далі Церква просить про зіслання Духа, щоб Він Своєю силою освятив хліб і вино [епіклеза – прим. пер.]. Закликаймо Духа, аби прийшов і в хлібі й вині стався Ісус. Дія Святого Духа й дійсність самих слів Христа, які промовляє священик, по-справжньому оприсутнюють, під виглядом хліба і вина, Його Тіло і Його Кров, Його жертву на Хресті раз і назавжди (див. ККЦ 1375). Ісус дуже ясно каже про це. Ми чули, як святий Павло спочатку повторює слова Ісуса: «Це моє тіло, це моя кров». «Це моя кров, це моє тіло». Сам Ісус сказав це. Не можна дозволяти собі дивних думок: «Ну, може бути щось таке…» Це Тіло Ісуса; Воно тут! Віра: нам на допомогу приходить віра; ми віримо, що це Тіло і Кров Ісуса. У цьому й полягає «таємниця віри», як ми кажемо після консекрації. Священик промовляє: «Таємниця віри», – а ми відповідаємо акламацією. Згадуючи смерть і воскресіння Господа, чекаючи на Його повернення у славі, Церква пропонує Отцеві жертву, яка примиряє небо й землю: приносить пасхальну жертву Христа, віддає і просить, аби силою Святого Духа ми могли стати «одним тілом і однією душею в Христі» (III ЄМ; пор. Sacrosanctum Concilium, 48; ЗВРМ). Церква хоче з’єднатися з Христом, стати одним тілом і одним духом з Господом. І це благодать і плід сакраментального Причастя: ми споживаємо Тіло Христове, щоб стати Його живим Тілом у сучасному світі.
Містерія сопричастя полягає в тому, що Церква з’єднується з жертвою Христа і Його заступництвом, і тому в катакомбах «Церква часто зображена у вигляді жінки, яка молиться з широко простертими руками. Як і Христос із простертими на хресті руками, так і вона через Нього, з Ним і в Ньому жертвує себе й заступається за всіх людей» (ККЦ 1368). Церква, яка молиться, яка благає. Як добре думати, що Церква зараз молиться. У книзі Діянь апостолів є фрагмент: коли Петро був ув’язнений, християнська спільнота сказала: «Молімося ненастанно за нього». Церква, яка молиться, – Церква-Оранта. І коли ми йдемо до Меси, то збираємося зробити саме це: стати Церквою, яка молиться, Церквою-Орантою.
Євхаристійна молитва просить, аби Бог зібрав усіх Своїх дітей у досконалій любові, в єдності з Папою та єпископом, згаданими на ім’я, – на знак того, що ми служимо в сопричасті зі Вселенською Церквою й Церквою партикулярною. Прохання, як і жертву, ми скеровуємо до Бога за всіх членів Церкви, живих і померлих, в очікуванні та блаженній надії розділити з Дівою Марією вічний спадок неба (пор. ККЦ 1369–1371). Ніхто і ніщо не забуте в Євхаристійній молитві: кожна річ віддана Богові, як про це нагадує доксологія, якою молитва закінчується. Ніхто не забутий. І якщо є кілька осіб, родичів, друзів, які зазнали нужди або вже пішли з цього світу в інший, я можу згадати їх у цей момент, тихо й у глибині душі, або подати записку, аби мати певність, що ім’я буде промовлене. «Отче, а скільки треба заплатити, аби було згадане моє ім’я?» – «Ніскільки». Ви зрозуміли це? Ніскільки! Меса безоплатна. Меса – це жертва Христа, добровільний дар. Відкуплення – це добровільний дар. Якщо ви хочете, то зробіть пожертву – але це не плата. Важливо це зрозуміти.
Може, цю зашифровану формулу молитви ми сприймаємо як щось далеке – і слушно, бо це стародавня формула, – але якщо добре розуміємо сенс, то зможемо краще долучатися до неї. Насправді вона виражає все, що ми чинимо на Євхаристійному богослужінні, а також учить розвивати три постави, яких ніколи не має бракувати Ісусовим учням. Три постави: по-перше, навчитися славити «завжди і всюди», а не лише в тих випадках, коли все добре; по-друге, робити своє життя даром любові, вільної та щедрої; по-третє, будувати конкретне сопричастя – у Церкві та з усіма. Так ця центральна молитва Меси потроху вчить нас усім життям учиняти «Євхаристію», тобто дію благодаті.
Франциск, Папа
Ватикан, зала Павла VI
7 березня 2018 року
(Переклад КМЦ за vatican.va)
About The Author
