«Ми виховуємо дітей не на черниць чи священиків, а найперше – щоб вони були справжніми людьми», – директор Католицької школи-гімназії

Сьогодні по всій Україні розпочинається навчальний процес. Цьогоріч в Івано-Франківській Католицькій школі-гімназії св. Василія Великого до навчання приступило 260 школярів. Про особливості навчального процесу, успіхи та здобутки, а також про нові плани на цей рік – в розмові з директором гімназії с. Єремією Стеблиною, ЧСВВ.

– Сестро, насамперед скажіть, чим же особлива Ваша гімназія, як навчальний і виховний заклад, у сучасному суспільстві?

– Перш за все, скажу словами мого викладача УКУ Олександри Бакланової: «Усім потрібно визначитися з тим, що ми робимо і чого не робимо». Так-от, чого ми точно не робимо – це не випускаємо в життя рекордсменів із ЗНО. Тобто, нам важливо давати якісні знання нашим учням, але при тому плекати в дитині християнські ідеали й цінності. Католицька школа-гімназія святого Василія Великого має власну місію, якою намагається жити, щоб зберігати свою ідентичність у сучасному світі. Ми є відкритою спільнотою однодумців, ставимо в центр дитину як дарунок Бога, її духовний та фізичний розвиток.

Це не лише місце, де відбуваються уроки. Це середовище, яке виховує молоду людину, здатну приймати рішення і бути за них відповідальною, це також середовище, осяяне світлом віри. Прагнемо, щоб кожен наш випускник, попри власну освіченість, знав, де він може шукати відповіді на значно глибші, фундаментальніші питання.

Для розвитку суспільства є необхідним, щоб молоді люди стояли на міцних християнських принципах, будучи водночас зрілими та всебічно розвинутими як інтелектуально, так і духовно. Католицька школа-гімназія – це своєрідна формула: якісна освіта + християнські цінності = відповідальна мудра особистість, що готова будувати свою державу.

– Які успіхи й здобутки має сьогодні Ваша школа?

– Тут можна дивитися на два аспекти: з одного боку, є щось, що видиме для всіх, для цілої спільноти чи громади. А з іншого боку – існують успіхи і здобутки, яких ніхто не бачить, однак вони є надзвичайно вагомими, часом фундаментальними для кожної дитини чи вчителя.

Якщо говорити про першу, то, звичайно, тут слід згадати нашу минулорічну перемогу в конкурсі «Партнерство й компетенції в приватній освіті». Це був конкурс між приватними школами і Католицька школа-гімназія вийшла у фінал разом зі школами Львова, Харкова, Києва, Чернігова. Для нас справжньою несподіванкою була перемога в конкурсі.

До успіхів школи належить також участь у різноманітних проектах, які були реалізовані (наприклад, проект «Music room» на краудфандинговій платформі GoFunded – забезпечення школярів музичними інструментами з метою навчити дітей творити власну музику, розвинути вміння музикувати, імпровізувати, а не просто завчити напам’ять якийсь музичний твір).

Також реалізовуємо проекти учнівських стипендій за допомогою та участю платформи «Тепле місто» та ресторану “Urban space”. Крім того, ми розпочали міжнародну співпрацю з греко-католицькою школою в Угорщині. Вже цього року наші учні мали можливість зустрітися зі своїми ровесниками в літньому англомовному таборі. Тепер чекаємо друзів з Угорщини в Україні. Також на базі школи відбувався англомовний табір з волонтерами з Америки – носіями мови. Це був чудовий досвід спілкування англійською, починаючи від Святої Літургії і до прощання з волонтерами в кінці дня.

Ці напрямки розвитку всі бачать і про них говорять.

Однак для мене є ще й інший аспект успіхів та здобутків. Це щось, що народжується глибоко в самій людині. Хіба не є успіхом перемога над собою, зусилля волі, зроблені учнем, щоб вивчити домашнє завдання, бути чесним – не списувати, не хитрувати? Або промовчати в потрібний момент, прийти вчасно на ранкову молитву чи допомогти тому, хто поруч.

Останньою думкою про найбільші здобутки є думка про колектив. Це діамант усієї шкільної спільноти. Одного разу мене запитали: «Як ви з ними даєте раду, якщо кожен – талановитий лідер?» А я подумала, що діаманти шліфуються одні біля одних.

– Чим Вам запам’ятався минулий навчальний рік?

– Я б не хотіла виокремлювати якісь події, бо їх було надзвичайно багато (у школі життя взагалі дуже динамічне). Можливо, я більше узагальню, але скажу дві речі.

Перше – це те, що Бог давав багато нагод до того, щоб школа зростала, ставала щоразу сильнішою і кращою (включаючи різні аспекти – від матеріального до освітнього та духовного). І я сподіваюся, що ми з колективом всіх їх використали.

Друге – це те, що ми з учителями та дітьми часом робили такі події, яких інші точно не роблять (наприклад, вечір молитви “При яслах Новонародженого” чи танцювальне шоу “Танці з учителями”).

– Скільки Ваших випускників вступили до українських вишів, а стільки – до іноземних?

– Не так важливо, куди вступають наші випускники, як те, що вони повинні зрозуміти: життя без корупції, хабарництва, брехні – реальне, якщо вони житимуть тими цінностями, які їм заклала школа.

– Чи є серед них особи, які вибирають богопосвячене життя?

– Найперше слід сказати, що це не є мета Католицької школи – когось привести в монастир чи семінарію.

Школа для дитини має стати місцем відкриття власного покликання, власної ідентичності в цьому світі. Католицька школа – це середовище, яке може утвердити когось у покликанні. Але вже саме покликання – це таємниця між Богом та людиною.

Якось Олександр Авраменко, відомий в Україні мовознавець, розповів історію про надзвичайно талановитого учня однієї з найпрестижніших гімназій Києва. Коли вчитель запитав його, що далі хлопець планує робити в житті (а це було за два місяці до закінчення школи), то той знітився і відповів, що ще не знає. Думаю, існує велика проблема між наявністю знань та вмінням їх застосувати, виконуючи, за Григорієм Сковородою, «сродну працю».

Тому наше завдання – мотивувати учня, розповідати історії як успіху, так і неуспіху (адже і з нього можна почерпнути глибокі уроки). Ми виховуємо дітей не на черниць чи священиків, а найперше звертаємо увагу, щоби вони були справжніми людьми і тільки після цього – добрими християнами. Часто повторюємо за святим Августином, що «якщо Бог буде на першому місці, то все інше – на своїх місцях».

Звісно, ми дуже радіємо за наших випускників, які вступили хто до монастиря, а хто в семінарію. Але до того, як зробити цей вибір, ці молоді люди перебували в пошуку і питаннях, які могли ставити тим, хто був поруч – священикам чи сестрам.

– Скільки дітей цьогоріч вступило до гімназії?

– Цьогорічний вступ також вважаємо одним з успіхів школи-гімназії. Ми набрали три п’ятих класи – це 67 учнів. Звісно, дякуємо батькам, які довірили нам свою дитину. Приємно, що на співбесіду приходили цілими родинами. І дуже часто мотивацією як для батьків, так і для дитини була саме можливість християнського виховання у стінах нашої школи. Є ще близько десятка дітей, які хочуть у нас навчатися у 5, 6 та 7 класах, однак не потрапили до школи через брак місця.

– Сестро, розкажіть про плани на цей навчальний рік?

– Не хочемо будувати планів – їх і так багато як від Департаменту освіти, так і в плані роботи школи на весь рік. Хоча в школі структуризація та порядок завжди дуже потрібні.

Єдиний план, який хочеться виконати – це план Божий. Повірте, він дуже чудовий!

Хочемо бути вірними своїй місії, прагнемо, щоб кожній дитині і кожному вчителеві було комфортно в нашому закладі, щоб кожен мав простір і можливості до розвитку та зростання.

– Кажуть, що Католицька школа «дорога». Скільки у вас навчається дітей із пільгових категорій?

– Хочу сказати, що Католицька школа-гімназія – це найперше соціальний проект. У нас навчається близько 40% учнів різних соціальних категорій (діти-сироти, напівсироти, чиї батьки були учасниками АТО, багатодітні, малозабезпечені і т.д.). Для них усіх є передбачені стипендії, які частково покривають оплату за навчання.

– Ваші побажання школярам та вчителям у новий навчальний рік.

– Завжди посміхайтеся!

Якщо хочете вирішити непорозуміння, перепрошуйте першими!

Моліться і любіть те, що робите!