Мир як шлях надії. Підсумок Послання Папи на День миру
Мир як шлях надії перед обличчям перешкод і випробувань
«Мир – це велика цінність, предметом нашої надії, до якого прагне все людство», – цими словами розпочинається Послання Папи Франциска з нагоди 53-го Всесвітнього дня миру, який відзначатиметься в перший день Нового 2020 року на тему « Мир як шлях надії: діалог, примирення й екологічне навернення». Він наголошує, що надія на мир допомагає прийняти труднощі теперішнього та спонукає прямувати вперед, навіть якщо перешкоди здаються нездоланними.
Папа зазначає, що війни та конфлікти, рани яких носить на собі людство, завдають особливої шкоди найбіднішим і найслабшим. Серед причин конфліктів – визискування й корупція, що розпалюють ненависть та насилля й позбавляють дітей, дорослих та літніх людей гідності, фізичної недоторканості, свободи, включаючи релігійну, та надії на майбутнє.
“Знаємо, що війна часто починається внаслідок нетерпимості до відмінностей іншого, яка веде до прагнення всемогутності й домінування, – читаємо в Посланні. – Вона зароджується в людському серці з егоїзму й гордості, з ненависті, що спонукає бачити іншого винятково в негативному світлі, щоб його виключити та знищити. Війна живиться спотворенням стосунків, гегемоністичними амбіціями, зловживанням владою, страхом інших і сприйманням відмінностей як перешкоди. З іншого боку, війна, одночасно, все це підживлює.”
Посилаючись на свою промову під час відвідин меморіалу жертвам атомного бомбардування в Наґасакі, Наступник святого Петра ще раз вказує на спотворену дихотомію, якою позначений сучасний світ, що намагається забезпечити стабільність і мир, одночасно підживлюючи менталітет страху й недовіри. «Мир та міжнародна стабільність, – підкреслює він, – є несумісними з намаганнями будувати його на основі страху взаємного знищення чи загрози тотального знищення».
Святіший Отець наголошує, що недовір’я й страх наносять шкоди взаємостосункам і збільшують ризик насилля, створюючи порочне коло, що ніколи не зможе привести до мирних стосунків.
«Отож, яким чином можна будувати шлях миру й взаємного визнання? Як подолати нездорову логіку погрози й страху? Яким чином зупинити загальнопоширену динаміку недовір’я?» – відповідаючи на ці запитання, Папа Франциск пише:
“Ми повинні прагнути справжнього братерства, що ґрунтується на спільному походженні від Бога й здійснюється в діалозі та взаємній довірі. Прагнення миру глибоко вписане в серці людини й ми не повинні відмовлятись, змиряючись з чим-небуть меншим, від цього.”
Мир як шлях слухання, що ґрунтується на пам’яті, солідарності й братерстві
Вказуючи на важливість пам’яті в будуванні миру, Вселенський Архиєрей пригадує «хібакуся», як називають тих, що пережили атомні бомбардування в Хіросімі й Наґасакі, які «підтримують живим полум’я колективного сумління, свідчачи наступним поколінням про жахіття того, що сталося в серпні 1945 року, та про невимовні страждання, що тривають до сьогодні».
Пам’ять про ці події, за словами Папи, з одного боку, допомагає уникати тих самих помилок, а з іншого – накреслює шлях до теперішніх та майбутніх рішень, що ведуть до миру.
Солідарність – це ще одне ключове поняття для будування миру. «Неможливо насправді досягнути миру без переконаного діалогу чоловіків та жінок, що шукають правду поза межами ідеологій і відмінних поглядів». – пише Святіший Отець, додаючи, що мир потрібно будувати постійно, співпрацюючи задля спільного добра, дотримуючись власних обіцянок та шануючи право.
“Отож, мирний процес – це довготривалі зусилля, – підкреслює Папа. – Це терпеливий труд пошуку правди й справедливості, що шанує пам’ять постраждалих і крок за кроком відкриває спільну надію, що є сильнішою від помсти.”
Вказуючи на важливість рівності та співвідповідальності в демократичній формі суспільства, автор Послання звертає увагу на необхідність не тільки ознайомлювати з особистими правами, але й нагадувати про обов’язки стосовно інших. Усвідомлення обов’язку та його втілення, залежать, насамперед, від самоопанування, від здатності взяти на себе відповідальність та визнання певних меж свободи як для окремих осіб, так і для груп.
Глава Католицької Церкви зазначає, що християни черпають натхнення від Христа, що віддав Своє життя задля нашого примирення. «Церква повною мірою бере участь у шуканні справедливого суспільного порядку, служачи спільному добру й живлячи надію на мир через передання християнських цінностей, моральне вчення та соціальну й виховну діяльність».
Мир як шлях примирення в братерському сопричасті
Папа Франциск підкреслює, що Святе Письмо, особливо через слова пророків, закликає людей до Союзу Бога з людьми. «Йдеться про те, – пояснює він, – щоб відмовитись від бажання панувати над іншими та навчитися сприймати один одного як людей, як Божих дітей, як братів і сестер. Ніколи не слід зводити іншого до того, що він міг сказати чи зробити, але його слід шанувати за обітницю, яку він носить у собі. Тільки обираючи шлях пошани, можна розірвати спіраль помсти й ступити на шлях надії».
Процитувавши євангельський уривок (Мт 18, 21-22), в якому святий Петро запитує Христа, скільки разів потрібно прощати ближньому, Святіший Отець наголошує, що «шлях примирення закликає нас віднайти в глибині свого серця силу прощення й здатність визнавати одні одних братами й сестрами.
В Посланні також наголошується, що питання миру важливе не тільки для суспільної сфери, а також і для політичної та економічної.
“Ніколи не буде справжнього миру, – підкреслює Папа, – якщо не будемо здатні побудувати справедливішу економічну систему.”
Мир як шлях екологічного навернення
«Перед обличчям наслідків нашої ворожості до інших, непошани до спільного дому й нищівного визискування природних ресурсів» Вселенський Архиєрей закликає до екологічного навернення, що «веде до нового бачення життя, усвідомлюючи великодушність Творця, Який дав нам Землю». Це навернення, як зазначається в Посланні, потрібно розуміти як переосмислення наших стосунків з ближніми, з іншими живими істотами, зі створінням в його дуже багатому розмаїтті та з Творцем, Який є джерелом усього життя.
Отримуємо те, чого сподіваємося
«Шлях примирення вимагає терпеливості й довір’я. Неможливо осягнути мир, якщо його не очікуємо», – зазначає Вснленський Архиєрей, пояснюючи, що потрібно, насамперед, вірити в можливість миру, вірити, що інша людина потребує миру, так само, як і ми. «В цьому, – додає він, – можемо черпати натхнення з Божої любові до кожного з нас, любові визволяючої, безмежної, безкорисливої, невтомної любові».
Папа підкреслює, що причиною конфліктів часто є страх, тому важливо долати власні людські страхи, визнаючи себе потребуючими дітьми перед Тим, Хто нас любить і чекає, як батько в притчі про Блудного Сина. Христові учні отримають підтримку на цьому шляху через Таїнство Примирення, що відновлює людей і спільноти та закликає нас спрямовувати погляд на Христа, Який примирив «все чи то земне, а чи небесне, встановивши мир кров’ю Його хреста» (Кол 1, 20); а також спонукає відмовитися від насилля в думках, у словах і в ділах, як до ближніх, так і до створіння.
“Нехай же Бог миру нас благословить і допоможе нам, – пише на завершення Папа Франциск. – Нехай же Пресвята Марія, Мати Князя миру й Мати всіх народів землі крок за кроком супроводить і крок за кроком підтримує на шляху примирення. Нехай же кожна людина, що приходить у цей світ, зможе зазнати життя в мирі та в усій повноті розвивати обітницю любові й життя, яку несе в собі.”
About The Author
