Митрополит Ігор: «Праведний стан душі людини відчиняє їй двері неба, вічної нагороди»

Святих славних верховних апостолів Петра і Павла 2Кр 11,21-12,9; Мт 16,13-19 (о. д-р Турконяк Р.) Козова 12.07.2023.

Наступного року свято верховних апостолів Петра і Павла будемо святкувати 29 червня. Це – велике свято, його люблять дорослі та діти, тому що приходиться на літні теплі дні, легко прийти у храм помолитися та після моління зустрітися із знайомими. Ісус Христос проходив різними місцями, щоб навчати, давав можливість пізнавати свого Небесного Батька, заохочував людей до любові Небесного Батька. Ісус говорив про вічність, про Боже милосердя, любов та справедливість; нагороду та покарання. Як тоді, так і тепер різні люди по-різному ставляться до цього вчення: одні вірять й готуються до зустрічі з Богом; інші насміхаються й стверджують, що немає Бога, усе природа заправляє і в такий спосіб, теж, наближуються до вічності. Господь не залежить від віри чи невіри у нього, він – наш Творець і завжди є, тому кінця його володінню не буде ніколи. Про Господа говоримо, що він є, бо Господь немає початку і немає кінця. Ми віримо в Бога: святого, справедливого, самобутнього… Хто не вірить, не служить йому, насміхається з його існування, – такі запізняться у вірі в Бога, коли перестане битися серце й опиняться у вічності. Тому просімо у Бога великої віри, прощення провин й гідної зустрічі з ним у вічному світі.

Ісус ходив з апостолами, воскрешав померлих, оздоровляв хворих, помножував рибу та хліби, це люди бачили і про такі факти написали, а природа не воскрешає нікого; він помер на хресті, а, потім, сам воскрес. Усе фіксовано, все записано, він знаходиться й існує, живий, щасливий, радісний, бо Богові та вічності не буде кінця!! Одного разу Син Божий перебував у Кесарії Пилиповій — несподівано запитав своїх учнів: «… За кого люди вважають Сина Людського?» Учні мали різносторонню відповідь: за Івана Хрестителя, другі за Іллю, за пророка Єремію або за одного з пророків. Господь почув відповідь, що люди про нього кажуть, але бажав почути, як про нього учні думають? Відповідь пролунала моментально, бо святий апостол Петро, вибуховий чоловік своїм характером, часто, говорив раніше, як думав про це: «… Ти є Христос, Син Бога живого». Інші апостоли мовчали, коли почули відповідь Петра, вдумувалися у його слова. А Ісус не очікував інших тверджень, лише, назвав його щасливим, блаженним і проголосив Петрові, що цю таємницю відкрив йому Небесний Батько.

Батько небес відкрив устами Петра істину про свого Сина, правдивого Бога. Відразу Господь вчинив пропам’ятну промову, що він на Петрі, як камені, збудує Церкву, яку не подолають сили пекла, тобто, дияволи. Церква буде Господньою будівлею й буде мати велику владу, велике завдання, бо матиме ключі Небесного Царства й буде в’язати та розв’язувати питання, завдання на землі. Причому це відбуватиметься так, що Господь на небі, рахується, поважає вчинки Петра, тобто, тоді апостолів, а, згодом, священиків і розв’язуватиме, та зв’язуватиме те, що вчинять його слуги на землі. Це – високий вотум довіри Бога до людини й тут, найперше, йдеться про владу відпускати або затримувати гріхи. Це пряме відношення священиків до стану душі, скажемо, до вічності, до щастя або вічного нещастя людської душі.

Людина може легко отримати відпущення гріхів, коли щиро кається за вчинені беззаконня. А праведний стан душі людини відчиняє їй двері неба, вічної нагороди. Бог знав, що апостол Петро буде помилятися, що він відречеться його, однак, вручив йому ключі Небесного Царства та владу відпускати чи затримувати гріхи! Господь послідовний, очікує на людське опам’ятання, прощає людині її життєві промахи, не змінює того, що заповів. Апостол відрікся Сина Божого, твердив, що не знає його, а Бог не змінив своїх слів, відносно учня Петра, не вибрав іншого, довіряв Петрові, залишив його своїм намісником. Коли Ісус говорив про свої страждання, смерть та воскресіння, Петро відізвав Господа й став намовляти, щоб з ним цього не сталося. А Ісус до нього: «… Відійди від Мене, сатано, ти спокушаєш Мене, бо думаєш не про Боже, а про людське» (Мт 16,23). І це відбулося відразу, коли апостол проголосив Ісуса Сином Бога живого. Розуміємо слабкість у вірі, нерозуміння учнем Петром багатьох речей, правд, які проповідував Ісус Христос.? Господь не відібрав ключі від учня Петра, не замінив його після певних падінь, лиш, прийшов час, коли й Петра розіп’яли на хресті за вірність Богові. Стається, що пережитий час та обставини, в певних особах, змінює на краще стан їхньої душі.

Інший персонаж сьогоднішнього свята, святий апостол Павло: «… нищив церкву, входячи до осель, виволікав чоловіків та жінок, кидав їх до в’язниці» (Ді 8,3). У Діяннях апостольських про апостола Павла написано: «Савло, ще дихаючи погрозою і вбивством на Господніх учнів…» (Ді 9,1). Він, навіть, дихав погрозами та вбивством на тих, хто вірив у Сина Божого. Значить, його нутро було переповнене злобою та вбивством на учнів Христових, в нього було одне на думці, щоб їх винищувати… Але добрий Господь, коли Савло прямував у Дамаск, скерував до нього слова: «… Савле, Савле, навіщо мене переслідуєш?… Хто ти, Господи? Він же: Я Ісус, якого ти переслідуєш» (Ді 9,4-5). Після того, Савло осліп, був в Дамаску три дні, нічого не їв і не пив, постив. А Господь послав свого учня Ананію і той прибув до Савла, поклав на нього руки й промовив: «… Савле, брате! Послав мене Господь Ісус, що з’явився тобі в дорозі, що нею ти йшов, щоб ти прозрів і сповнився Святим Духом» (Ді 9,17). Павло прозрів, був з учнями Ісуса кілька днів, в усе повірив, все прийняв, потім: «У синаґоґах зразу проповідував Ісуса, що він є Сином Божим» (Ді 9,20). Не відрікся ніколи Ісуса Христа, проповідував про його смерть та воскресіння, навчав людей про Божі правди, чинив це відважно, вкінці, його засудили й стяли мечем у Римі. Про себе думав дуже скромно й написав, що Ісус: «Нарешті, з’явився й мені, – наче якомусь виродкові. Бо я найменший з апостолів, негідний назватися апостолом, – адже я переслідував Божу Церкву» (1Кр 15,8-9). Щиро і вголос сповідався, каявся за негідні вчинки. Він, святий Павло, пережив різні небезпеки, але Господь, якому він довірив своє життя, був з ним. Був вірний Богові до кінця свого життя!

Святі славні і верховні апостоли Петре й Павле, моліться до Господа про спасіння наших душ та виблагайте у Бога закінчення війни в Україні!