«Молитва-служіння-вдячність: життєве Кредо Блаженнішого Любомира», — владика Богдан Дзюрах у шосту річницю смерті

31 травня виповнюється шоста річниця від дня переходу до вічності Блаженнішого Патріарха Любомира Гузара. Згадуючи його життєву поставу, владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії, ділиться основними її рисами.

Сьогодні сповнюється 6 років відходу до вічності Блаженнішого Любомира. Якщо б я мав виразити його життєве Кредо трьома словами, то я б назвав молитву, служіння і вдячність.

Він був людиною постійної молитви. Маленькі чотки були завжди при ньому. Ми, що жили з Блаженнішим в одному домі, не раз заставали його в кімнаті із чотками в руках. Він також інших заохочував до витривалої молитви, вбачаючи у ній незамінне джерело сили і Божої благодаті. А його слова, сказані в Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві незадовго до смерті, з нагоди 40-ліття єпископської хіротонії, стали для нас його духовним заповітом: «Моє до вас прохання: моліться і працюйте, щоби наша Церква розвивалася, жила і в той спосіб прославляла Бога і служила нашому народові».

Він був людиною жертовного служіння. Коли хтось до нього телефонував, то перше, що було чути з його боку, було просте і лаконічне: «Чим служу?». І він справді до кінця свого життя служив Богові, Церкві і рідному народові: своєю молитвою, своєю мудрістю, своїм терпінням…

Він був також людиною щирої вдячності. Дякував Богові, дякував людям, дякував кожному, кого стрічав на своєму життєвому шляху. Останні його слова, які він сказав мені після уділення Святого Таїнства Єлеопомазання 30 травня 2017 року були: «Дякую, дуже дякую!»

Сьогодні ми, з нашого боку, згадаймо його нашою вдячною молитвою, будучи певними, що він у вічності надалі чуває над нами і служить нам своєю молитвою і своїм заступництвом перед лицем Всевишнього.

Зі Святими упокой, Христе, вічная пам’ять!