Молодь, прямуючи до Синоду: Хочемо радісну, автентичну та інтерактивну Церкву

Молодь світу приваблена радістю, яка повинна бути відзнакою християнської віри, хочуть бачити Церкву, яка є живим свідком того, що навчає. Церкву, яка не вважатиме молодих людей занадто малими, щоб бути головними дійовими особами свого духовного шляху. Такі побажання знаходимо у документі за підсумками перед-синодальної зустрічі молоді, що відбулася в Римі в контексті приготування до жовтневого Синоду Єпископів.

На 14 сторінках, що є підсумками праці 20-ти мовних груп, на які були розділені 300 учасників, та шести тематичних груп в соціальних мережах, які залучили 15 тисяч користувачів інтернету, молодь пише ієрархам, що хоче «автентичну Церкву, прозору, чесну, приймаючу, комунікативну, доступну, радісну та інтерактивну спільноту».

Документ, який у Квітну Неділю, під час Святої Меси з нагоди Всесвітнього Дня Молоді, юнак з Панами вручить Святішому Отцю, розділений на три частини: виклики й можливості для молоді в сучасному світі; віра і покликання, розпізнавання і супровід; виховна та пастирська діяльність Церкви. Він стане одним із джерел для приготування Робочого документу Синоду.

Щоб формувати нашу особистість, пояснюють автори документу, ми шукаємо «свій сенс у спільнотах, які повинні бути джерелом підтримки, будуючими, справжніми, доступними, тобто, спільнотами, здатними належно нас цінувати». Ними, насамперед, можуть бути родини, хоча деякі й віддалилися від традиції, «сподіваючись бути оригінальнішими». Але також різні товариства, рухи й, очевидно, Церква, навіть якщо для декого «релігія вважається приватним питанням». Церква часто бачиться, як «надто сувора та моралізаторська».

Перед обличчям явищ, які їх оточують та викликають стурбованість, такі як сексуальність і залежності, подружжя, що розпадаються та розбиті сім’ї, великі соціальні проблеми, організована злочинність і торгівля людьми, насильство, корупція, визискування, переслідування та нищення довкілля, юнаки й дівчата просять Церкву про «інклюзивність, відкритість, милосердя та лагідність».

Дивлячись у майбутнє, молодь пише: «Ми занадто боїмося, а деякі з нас перестали мріяти». Однак, додає: «Ми шукаємо можливості для того, щоб могти працювати та будувати кращий світ», в чому також допомагає соціальна доктрина Церкви. «У молодих людей, що живуть у нестабільних та вразливих регіонах світу, – читаємо в документі, не згасає надія та сподівання на конкретні дії з боку урядів і суспільства, спрямовані на те, щоб покласти край конфліктам і корупції, зайнятися кліматичними змінами, суспільною нерівністю та безпекою».

Окремий параграф присвячений технологіями, які, на думку одних, «збагатили наші стосунки», але для багатьох інших прийняли форму залежності, «підмінивши міжлюдські стосунки, а навіть і стосунки з Богом». Очевидним є те, що «молодь всього світу непогамовно споживає мультимедійний продукт», і хоч «живемо у взаємопов’язаному світі», комунікація між молодими людьми «обмежується групами собі подібних».

«Часто молодь проявляє тенденцію мати відмінну поведінку в середовищах “on-line” та в тих, які поза мережею. Необхідно формувати молодь в тому, як жити своїм цифровим життям», – читаємо в документі, який також звертає увагу на те, що такі проблеми, як порнографія «викривлюють» сприйняття молодою людиною власної статевості, а технології, використовувані в такий спосіб, «створюють обманливу паралельну дійсність, яка ігнорує людську гідність». З цього випливає заклик до Церкви присвячувати більше уваги негативним явищам у цій сфері, таким як порнографія, зловживання щодо неповнолітніх чи цькування в мережі.

«Чимало з-поміж нас гаряче прагнуть пізнати Ісуса», – наголошують учасники перед-синодальної зустрічі, але для цього просять «автентичних свідків, чоловіків і жінок, здатних із захопленням виражати свою віру та стосунки з Ісусом й, одночасно, заохочувати інших наближатися до Ісуса, зустріти Його та полюбити». Відзначено, що серед молоді існує неабияка плутанина щодо особи Ісуса, й у цьому контексті пропонується «повернення до Святих Писань, аби поглибити пізнання особи Христа, Його життя та Його людяності».

Якщо для багатьох людей віра стала чимось, що стосується лише приватної сфери, а не життя в громаді, то інші, однак, відчувають Церкву, як близьку дійсність, зокрема, в Африці, Латинській Америці чи Азії, або ж завдяки участі в різних рухах. На жаль, «в деяких частинах світу» молодь масово покидає Церкву. «Зрозуміти мотиви цього явища є ключовим для того, щоб змогти прямувати далі. Молодь, що не підтримує зв’язки з Церквою, або ж віддалилася від неї, поводиться так, бо зазнала байдужості, осуду чи відкинення», – йдеться в документі.

«Християни сповідують животворящого Бога, але незважаючи на це, – звертають увагу учасники перед-синодальної зустрічі, – зустрічаємо богослуження та громади, які виглядають мертвими. Молодь приваблює радість, яка повинна бути характерною ознакою нашої віри», – пишуть вони, просячи про Церкву, яка визнає помилки та має «смирення просити прощення», Церкву, яка пропонує молоді простір для участі, чітко окреслить роль жінки, яку слід зрозуміти, утверджувати та цінувати.

На шляху пошуків сенсу та розпізнавання покликання молоді люди шукають супутників, які будуть «живими свідками, здатними євангелізувати своїм життям», провідників, якими повинні бути християни, вірно заанґажовані в життя Церкви та світу, в постійних пошуках дороги до святості, які не осуджують, але проявляють дбайливість та вислуховують потреби молоді.

Юнаки й дівчата з усього світу, зібрані в Римі, просять Церкву признати помилки, допущені в таких сферах, як випадки сексуальних злочинів чи адміністрування багатств, визнаючи себе «покірною та людяною». Закликають вміти спілкуватися через нові медіа та конкретно висловлюватися щодо таких незручних аргументів, як гомосексуальність і гендерна ідеологія. Врешті, залучати молодь до приймання рішень та здійснювання лідерства.

Молодь просить Церкву виходити назустріч людям там, де відбувається соціалізація, як от «бари, кафе, парки, спортзали, стадіони чи будь-які інші осередки культурних чи суспільних заходів». Але також і в таких місцях, як сиротинці, лікарні, периферії, зони конфліктів, в’язниці чи «квартали червоних ліхтарів». Але не лише про фізичні місця йде мова. Молоді люди просять, щоб Церква досягала їх також і в цифровому світі.