Монотеїстичні релігії про захист життя на його завершальному етапі

У Ватикані оприлюднено Спільну декларацію монотеїстичних авраамічних релігій про проблеми завершального етапу життя, в якій наголошується на тому, що евтаназія та асистоване самогубство є неправильними самі по собі, і, як наслідок, неправильними з моральної й релігійної точки зору.

“ Моральні, релігійні, соціальні й правові аспекти поводження з помираючим пацієнтом належать до найважчих і найбільш обговорюваних тем сучасної медицини. Вони породили інтенсивні інтелектуальні дискусії, що часто супроводжуються емоційним навантаженням, та мають велику кількість публікацій у різних культурах і суспільствах. ”

Так розпочинається Спільна декларація монотеїстичних авраамічних релігій про проблеми завершального етапу життя, оприлюднена 28 жовтня 2019 року, ідея якої належить рабинові Штайнберґові та Папі Францискові. Текст Декларації опрацювала спільна міжрелігійна група під проводом Папської Академії за життя.

Фактори, що привели до загострення проблем

Серед факторів, що останніми роками привели до загострення проблем, пов’язаних із рішеннями щодо завершального етапу життя, автори документу виділяють науково-технологічний прогрес, що сприяв продовженню життя; той факт, що більшість людей в економічно розвинених країнах помирає в лікарнях, у чужому для них середовищі й оточені чужими людьми; більше долучення різних спеціалістів до дбання про помираючих пацієнтів, а також зацікавлення цією темою з боку медіа, правової системи та громадськості в цілому.

Спільна декларація монотеїстичних авраамічних релігій про проблеми завершального етапу життя

Етична й культурна дилема

У Декларації зазначається, що дилеми навколо дбання про помираючих пацієнтів мають, насамперед, не медичний чи науковий, а, швидше, соціальний, етичний, релігійний, правовий і культурний характер.

“ Лікарі приймають рішення на основі фактів, – читаємо в документі, – натомість, більшість рішень, що стосуються вмираючих пацієнтів, за своєю природою не є медично-науковими, а, швидше, ґрунтуються на особистих цінностях та етиці. ”

Тому турбота про вмираючого пацієнта з боку сімей та медичних працівників у межах суспільних норм є складним завданням. Автори наголошують, що принципи й практики монотеїстичних авраамічних релігій, а особливо їхнє розуміння належного балансу між конфліктуючими цінностями, не завжди відповідають сучасним світським гуманістичним цінностям та практикам.

Уникнення непорозумінь

Для того, аби уникнути непорозумінь, автори Декларації подають визначення помираючого пацієнта, зазначаючи, що йдеться про «людину, що страждає від смертельного, невиліковного та незворотного захворювання, на етапі, коли смерть, з усією ймовірністю, настане протягом декількох місяців внаслідок захворювання або пов’язаних з цим безпосередньо ускладнень, незважаючи на найкращі діагностичні та терапевтичні зусилля».

Підсумкові тези

Висвітливши деякі з важливих питань, що стосуються опіки вмираючими пацієнтами, представники трьох монотеїстичних авраамських релігій подають підсумкові тези, що стосуються завершального етапу життя:

– Евтаназія та асистоване самогубство є неправильними самі по собі, та як наслідок, неправильними з моральної та релігійної точки зору й повинні бути заборонені без винятків. Категорично відкидається будь-який тиск на помираючих пацієнтів, аби переконати їх закінчити своє життя активними та свідомими діями.
– Жодного медичного працівника не можна примушувати чи піддавати тискові, аби він прямо чи опосередковано сприяв свідомій та навмисній смерті пацієнта через самогубство, чи будь-яку форму евтаназії, особливо якщо це суперечить релігійним переконанням медичного працівника. Протягом багатьох поколінь було прийнято, що слід поважати спротив у сумлінні проти дій, що суперечать етичним цінностям людини. Це також стосується тих дій, що були визнані легальними місцевою правовою системою, або певними групами громадян. Особисті переконання щодо питань життя та смерті, безумовно, належать до категорії спротиву в сумлінні, яку всі повинні шанувати.
– Ми заохочуємо й підтримуємо перевірену й професійну паліативну опіку всюди й для кожного. Навіть тоді, коли зусилля, спрямовані на подальше запобігання смерті, здаються необґрунтовано обтяжливими, ми морально та релігійно зобов’язані забезпечити зручність, ефективне полегшення болю та симптомів, присутність, турботу й духовну допомогу вмираючому пацієнтові та його сім’ї.
– Ми схвалюємо закони та політику, що захищають права й гідність вмираючого пацієнта, аби уникнути евтаназії та сприяти паліативній опіці.
– Ми, як суспільство, мусимо робити все необхідне для того, аби бажання пацієнтів не бути тягарем не вселяло їм почуття непотрібності та, як наслідок, втрату усвідомлення цінності та гідності їхнього життя, що заслуговує на турботу й підтримку до його природного завершення.
– Всі медичні працівники повинні мати обов’язок створювати умови для забезпечення релігійної підтримки тим, хто її просить у висловлений чи невисловлений спосіб.
– Ми зобов’язуємося використовувати свої знання та дослідження для формування політики, що сприяє соціально-емоційній, фізичній та духовній опіці й добробуту, надаючи максимальну інформацію та турботу тим, хто стикається з важкою хворобою й смертю.
– Зобов’язуємося залучати наші спільноти до питань біоетики, що стосуються помираючих пацієнтів, а також ознайомити їх із методами співчутливого супроводу тих, хто страждає та помирає.
– Зобов’язуємось підвищувати обізнаність громадськості щодо паліативної опіки через освіту й надання матеріалів щодо догляду за страждаючими й помираючими.
– Ми зобов’язуємося забезпечити підтримку сім’ї та рідним вмираючих пацієнтів.
– Закликаємо всіх відповідальних за політичні стратегії та медичних працівників ознайомитись із цією всеохоплюючою перспективою та вченням монотеїстичних авраамічних релігій та навчанням для того, аби забезпечити найкращу допомогу вмираючим пацієнтам та їхнім сім’ям, що дотримуються релігійних норм та вказівок їхніх відповідних релігійних традицій.
– Зобов’язуємося залучати також інші релігії та всіх людей доброї волі.