Московська патріархія напрошується на неприємності

“Синодальний інформаційний відділ” явив світу майже усю сукупність політичних інформаційних вад сучасної Росії

Те, що РПЦ не залишить без уваги лист місцеблюстителя УПЦ МП митрополита Онуфрія до президента Порошенка щодо утисків священиків УПЦ МП з боку сил АТО, було легко передбачити. Адже він був таким очевидним подарунком для московських босів. Ходили навіть чутки, що текст листа чи, принаймні, його публікація у відкритих джерелах була узгоджена з куратором України при ОВЦС МП. Москва попрацювала над тим, аби надати фактам гонінь на “безневинних” священиків якнайширшого розголосу.

Втім, заява Синодального інформаційного відділу РПЦ МП розчарувала. В першу чергу, повною відсутністю креативності. Якби хтось мені сказав, що заяви щодо України в МП пише комп’ютерна програма, я би не те що не здивувалася – навіть відчула би полегшення. Примітивність простіше вибачити машині, аніж живим людям.

Отже, у своїй заяві РПЦ висловлює глибоку стурбованість становищем священиків УПЦ на звільнених територіях. Де священики “стають об’єктами цілеспрямованих нападок з боку греко-католиків і розкольників, які користуються цивільними настроями у своїх зловмисних цілях”. Священики УПЦ всі без винятку, зрозуміло, “безневинні”, а уніати з розкольниками – чинять злочинні дії. Стурбованість МП настільки сильна, що автори заяви вимагають розслідувань не тільки від українського уряду, а міжнародних організацій. Тобто коли на території “православної Новоросії” викрадали, катували та вбивали “уніатів”, “розкольників” та “сектантів” – Московська патріархія не мала жодних претензій до урядів – ані українського, ані ДНР-ЛНР-івських, і жодних вимог до міжнародних організацій щодо утисків за релігійною ознакою. Дарма, що все це відбувалося на її канонічній території.

Та хіба тільки уніатів з розкольниками Московська патріархія залишила сам на сам з бойовиками “православної армії”? Її власні клірики на території Росії не можуть почуватися спокійно, якщо вони не крокують в ногу, не скандують “кримнаш!”, а ще й мають наглість щось пописувати у своїх блогах на підтримку України. Може, в Московській патріархії чи хоча б у єпархіальному управлінні засудили переслідування отця Миколая Савченко з боку “Російської православної армії”, яка погрожує йому та його дітям розправою?

Звинувачення щодо силовиків можуть видатися слушними. Адже провести повноцінне розслідування у військових умовах неможливо, а закони військового часу не діють, бо не оголошено військовий стан. Але і тут автори заяви не можуть втриматися від пересмикування. Бо православні священики, ці “сподвижники”, як було зазначено в заяві, які підтримували сепаратистів у різні способи, знаходяться в такому ж положенні, як і всі решту громадяни звільнених територій. Можна говорити про утиски, може, навіть, про “військові злочини” (також – тільки після розслідування) але жодним чином не про “гоніння на церкву”.

Але авторам заяви хочеться говорити саме про це. Бо що їм лишається? Особливо на тлі закатованих та вбитих протестантських лідерів, кіднепінгу та знущань з кліриків УПЦ КП, УГКЦ, РКЦ. Коли імідж “Руського миру” в більшості українців викликає відразу і ще довго буде сприйматися як відверто екстремістський. Коли стало цілком зрозуміло, що московське начальство зробило з власних священиків політруків, змусило їх підмінити пастирське служіння обслуговуванням сумнівних політичних доктрин.

Хіба визнати свою участь в цій ганебній виставі? Хіба вибачитися перед священиками за те, що наразили їх на небезпеку як колаборантів? Хіба покаятися за те, що протягом багатьох років зраджували Христові, поклоняючись геополітичній химері “Історичної Русі” і втягували у цю зраду своїх парафіян?

Це було би чесно. І навіть достойно. Тому нинішнє керівництво РПЦ цього не зробить. Люди, здатні на вчинок, давно витіснені з політичного і майже – з інформаційного поля Росії. “Синодальний інформаційний відділ” в даній заяві явив читачам сукупність і політичних, і інформаційних пороків сучасної Росії – відсутність будь-яких моральних гальм, доброго смаку та творчості. Все, на що вистачило авторів заяви – звинуватити всіх довкола у власних гріхах, оголосити себе невинною жертвою, а всіх решту, відповідно, – зловмисниками і катами. От і весь “креатив”.

Але в Москві, здається, сильно нервуються. Принаймні, цього разу вони явно передали куті меду. По-перше, те, що написано в документі про переслідування з боку “греко-католиків і розкольників” є наклепом. Звинувачення цілком безпідставні, немає жодного доказу причетності УПЦ КП та УГКЦ до силових дій щодо священиків УПЦ МП. А наклеп, як відомо, – справа підсудна. По-друге, наклеп такого штибу підпадає під статтю про “розпалювання ворожнечі на релігійному ґрунті”. В української влади є підстави притягти до відповідальності Синодальний інформаційний відділ РПЦ МП. До речі, те, що цю нісенітницю озвучив саме він, а не особисто патріарх чи глава ОВЦС МП митрополит Іларіон – симптоматично.

Отже, цього разу Московська патріархія наче сама напрошується на неприємності з законом. З якою метою? Аби додати до чергового опусу “про порушення прав людини”, який Чуркін черговий раз подасть на розгляд Радбезу ООН, ще й “релігійні утиски”? Аби змусити потенційних добровольців “Русской православной армии” відірвати філейні частини від диванів задля “священної війни за Православ’я”? Аби змусити СБУ попри колосальне небажання мати до справи з церквою, все-таки зайнятися цим питанням – і тоді вже видати це як гоніння на УПЦ з боку “київської хунти”?

Чи це попереджувальний постріл у бік Банкової, аби вона не втручалася у вибори нового предстоятеля УПЦ і взагалі не чіпала інтереси Московської патріархії на території України?

Цілком можливо, що це просто робота на “образ ворога”. Росія іде семимильними кроками до статусу “обложеної фортеці”, і РПЦ не пасе задніх. Зрозуміло, на чиє замовлення усілякі уніати і розкольники фізично винищують “канонічну церкву” на її “канонічній території”. Православ’я в небезпеці. Агенти світової закуліси – уніати і розкольники – вже на кордонах Росії. А київська влада за гроші Держдепу їм не заважає – ба навіть підтримує.

Це українцям смішно. А російському телеглядачеві це черговий раз продемонструє його неабияку цивілізаційну винятковість і гордість. За все – за Православ’я, Путіна, Кримнаш і за все решту, що відбувалося в попередніх серіях найбільш рейтингового, хоча й не надто талановитого телесеріалу під назвою “Росія піднімається з колін”.

Катерина Щоткіна