Московськоправославне осердя донецького сепаратизму

Сепаратисти-терористи. Чому саме Слов’янськ?

Чому провінційне місто на теренах Донецької області Слов’янськ стало центром діяльності терористів-сепаратистів?

Думаю, є небагато наївних людей, які вважають, ніби це сталося спонтанно. У «слов’янських подіях» дуже добре простежується почерк російських спецслужб. Принаймні доказів цього достатньо. А російські спецслужби просто так не діють. Все-таки досвід у них чималенький. Та й працюють там професіонали.

Слов’янська геополітика

Звісно, має велике значення географія. Слов’янськ розташований якраз на межі трьох областей – Донецької, Луганської та Харківської. Фактично він є рівновіддалений від Донецька, Луганська й Харкова. А саме в цих містах і областях терористи-сепаратисти хочуть дестабілізувати ситуацію. Тобто зі Слов’янська вони можуть швидко перекидати своїх людей у «потрібні місця» цих областей. Слов’янськ також є одним із найбільших міст Краматорської агломерації. І, контролюючи його, можна здійснювати вплив на всю цю велику агломерацією на півночі Донеччини. Що, власне, й робиться. Свідченням цього є хоча б те, як були заблоковані в Краматорську БТРи української армії.

Важливим чинником є й те, що в Слов’янську керівництво міста опинилося в руках «радикальних регіоналів». Міський голова Неля Штепа давно була відома своїми антимайданівськими заявами. Тобто вона та її люди могли якщо не посприяти сепаратистам, то принаймні не чинити їм опору.

Правда, виявилося, що Неля Штепа недостатньо допомагає сепаратистам. І останні її попросили, поставивши міським головою людину більш їм віддану.

Осередок «русского мира»

Коли в мас-медіа аналізується ситуація в Слов’янську, забувається, що тут знаходиться один із головних осередків Української православної церкви (Московського патріархату) на Сході України. Слов’янській міськраді підпорядковане місто Святогорськ, де знаходиться Святогорська Успенська лавра. Остання активно розбудовувала й продовжує розбудовувати «русский мир» і на Донеччині, й на Україні загалом. Завдяки цьому чимало людей у Слов’янську опинилося під впливом проросійського православ’я. Це й створило відповідне середовище, де сепаратисти почуваються, як риба у воді.

Більше того, за словами Нелі Штепи, одним із координаторів сепаратистів у Слов’янську виявився священик УПЦ, настоятель Свято-Воскресенського храму протоієрей Віталій. Він розмістив близько 150 заїжджих терористів у своєму так званому «православному центрі». Також залучив до терористичної діяльності близько 300 осіб із місцевих жителів. Ця інформація не була спростована. Отже, схоже, відповідає дійсності.

Тут варто сказати, що це за «православний центр» при Свято-Воскресенському храмі в Слов’янську. То побудований на початку ХХ століття розкішний особняк, який місцеві жителі іменують «віллою Марії». Вказана будова є пам’яткою архітектури місцевого значення. Її площа понад 700 квадратних метрів. При ній знаходяться спортивні об’єкти, які можуть використовуватися для військових тренувань.

«Вілла Марії» не раз змінювала своїх власників. У останні часи існування СРСР там був ревматологічний санаторій, потім за часів незалежної України він перестав існувати й приміщення передали міському управлінню культури, а потім ця велика будова за рішенням Слов’янської міськради перейшла до Свято-Воскресенського храму. Його настоятель Віталій відразу розгорнув у своєму «православному центрі» бурхливу діяльність. Тут під покровом «духовності» здійснювалося «військово-патріотичне виховання», працювала секція російського рукопашного бою. Ось і виникає питання, чи не займався отець духовний Віталій підготовкою «благочестивих» терористів? А тому у відповідний час пік його «православний центр» став для них базою.

У мас-медіа було чимало інформації про те, як терористи в Слов’янську, аби оборонити себе від українських силовиків, створювали перед собою «живі щити», переважно із богомільних жіночок з іконами. Знову ж таки, чи не є це результатом роботи батюшок УПЦ (МП) типу отця Віталія?

Показовою є реакція керівництва УПЦ (МП). Ніяких засуджень дій терористів, в тому числі згаданого отця Віталія та йому подібних. Адже є інформація, що в інших місцях батюшки УПЦ (МП) фактично підтримують сепаратизм. Знайшов я звернення настоятеля Святогорської лаври Арсенія, де він ніби торкнувся недавніх подій у Слов’янську. Цей благочестивий ієрарх заявляє, що в його лаврі ніяких бойовиків немає. Хочеться вірити. Про отця Віталія ні слова. Зате дісталося на горіхи Нелі Штепі. Мовляв, це ж жінка – і що з неї візьмеш. Знайшов я ще звернення єпископа Горлівського й Слов’янського Митрофана. І знову ж таки там фактично нічого про дії сепаратистів-терористів немає. Чи не є таке мовчання знаком згоди?

Події в Слов’янську демонструють, як релігійні осередки УПЦ (МП) можуть використовуватися в антидержавній діяльності. І використовуватися дуже ефективно. Чи не пора державним чинникам зробити висновок?

Ось тільки чи зроблять вони його?

Петро Кралюк

Петро Кралюк — український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія».