Москва церковна і політична запускає чергову хвилю антиукраїнської істерики
Минулий тиждень на наших теренах відзначився черговими припадками антиукраїнської та антиуніатської істерики в Московському патріархаті та в політичному керівництві РФ. Здавалося, що приступ антиукраїнської істерики у Московського патріарха Кіріла на зібранні глав Православних церков у швейцарському Шамбезі продиктований виключно страхом Москви, щоб Константинополь не надав автокефалії УПЦ МП або не визнав автокефальною церквою УПЦ КП. Виглядає, що так воно і є, тим більше, що 27 січня у тому ж таки Шамбезі Кіріл відверто шантажував Царгород, мовляв, дасте українцям автокефалію – ми підемо в розкол.
Але кінцем тижня істерику свого глави підхопило відомство скандально відомого митрополита Іларіона Алфєєва – Відділ зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату. 28 січня Алфєєвські клєрки розродилися реакцією на Екуменічну концепцію УГКЦ, яка була опублікована ще 23 грудня минулого року на офіційному сайті УГКЦ. Нагородивши купу історичної брехні, відомство Алфєєва зробило спробу приписати УГКЦ «звєрства ОУН-УПА», зробивши таку собі «безневинну» спробу забити клин між українцями та поляками. Фактично цим у Москві просто здали свій панічний страх перед українсько-польським союзом. Можливо, у московитів спрацювала так звана генетична пам’ять про розгроми їхніх орд під Оршею та Конотопом, як і про спільне взяття українцями, поляками, литовцями та білорусами Москви. Просто реальний шал у церковних функціонерів Москви викликає те, що УГКЦ будує свої стосунки з УПЦ КП, УАПЦ та УПЦ МП як з рівноправними між собою партнерами та те, що УГКЦ має контакти з Константинополем. Більше того, саме існування УГКЦ для Москви є болісним.
В реальності Московський патріархат здав сам себе, як склотару. Церковна Москва визнала, що найбільшими її кошмарами є ніщо інше, як існування УГКЦ, відсутність релігійної війни між УГКЦ та Православними церквами України, можливе визнання автокефалії українського православ’я та українсько-польський союз. А це дає можливості українським християнам зрозуміти, якою дорогою їм слід рухатися, щоб протиставитись московському церковному імперіалізмові.
Усе це могло залишитись у суто в церковній площині, якби не дивний збіг з активностями політичного керівництва РФ та їхніх маріонеток на Донбасі та в Криму. Окупаційна влада Криму в Криму фактично поставила УПЦ КП поза законом, а щоб ні в кого не виникало сумнівів, 28 січня цього року забрала в УПЦ КП Кафедральний собор у Сімферополі. День після цього – 29 січня УПЦ МП іменувала для Криму нового єпископа Калініка (Чернишова), який активно сприяв окупації кримського півострова військами РФ. Цього ж таки 29 січня в окупованому Донецьку група із 500 осіб пікетувала катедральний храм УГКЦ в цьому місці. Судячи з повідомлень про цю подію, московські маріонетки, очільники терористичного угруповання «ДНР» мали прямий стосунок до цієї акції. Ситуацію, яка складається, прокоментував прес-секретар УГКЦ о. Ігор Яців: «Почалася нова хвиля нагнітання, несприйняття УГКЦ у медійному просторі, в Російській Федерації зокрема. Наш моніторинг показав декілька публікацій, де засуджують УГКЦ за те чи інше. І напевно події в Донецьку – це частина однієї більшої інформаційної технології проти нашої церкви».
У цьому контексті слова Путіна про те, що Донбас у складі України це – маячня, надають усій цій церковній антиукраїнській та антиунантській істериці значно моторошнішого звучання, аніж би це мало місце, як би очільник РФ цього не сказав. І це на тлі того, що своїми вимогами бойовики фактично зірвали переговори в Мінську.
Скоріше за все, у політичних обставинах, які склалися, Москва вирішила спробувати в чергове розіграти карту антиукраїнської істерики на релігійному тлі. Можливо, це нагнітання так і залишиться суто інформаційного характеру. Але така можливість виглядає дуже сумнівною. Здається, Москва готується до чергової конфронтації з Україною, використовуючи у підготовці до цього своє міністерство віросповідань – Московський патріархат.
Ситуація, здається, стане зрозумілішою упродовж наступних тижнів. Але сама ця істерика виявила три основні речі, яких Москва панічно боїться в Україні:
– самого існування УГКЦ;
– мирного співіснування християнських церков в Україні, їхнього можливого зближення з Константинополем;
– українсько-польського союзу.
Як кажеться: розумному досить, а дурневі і так не допоможе.
о.Орест-Дмитро Вільчинський
About The Author
