Мученик Франциск Ксаверій Тру Бу Дʼїп: вірний пастир В’єтнамської Церкви

«Я – пастир, живу серед своєї пастви і готовий померти разом з ними; я нікуди не піду», – таким було гасло новопроголошеного блаженного мученика, який залишився зі своїми вірними серед непростих обставин періоду по завершенні другої світової війни.

Життя, присвячене служінню та самопожертві. Таким було життя отця Франциска Ксаверія Тру Бу Дʼїпа, дієцезіального священника та мученика. У четвер, 2 липня 2026 року, у санктуарії Так-Сай, що в провінції Ка-Мау у В’єтнамі, кардинал Луїс Антоніо Тагле, Пропрефект Дикастерії у справах євангелізації, представляючи Папу Лева XIV, проголосив його блаженним Католицької Церкви.

(AFP or licensors)

Життєвий шлях

Франциск Ксаверій народився 1 січня 1897 року в Тан-Дурці на південному заході В’єтнаму і під час Хрещення отримав ім’я великого місіонера Сходу. Коли йому було сім років, він втратив матір і разом із батьком знайшов притулок у Камбоджі. Закінчивши навчання у вищій семінарії в Пномпені, 20 вересня 1924 року його висвятив на пресвітера єпископ із Паризької конгрегації закордонних місій. У 1930 році його призначили парохом у Так-Саї, у його рідному регіоні, де він прослужив шістнадцять років, працюючи з невтомною ревністю: опікувався своєю громадою, привів багатьох до Христа та заснував численні нові місійні осередки.

Муж милосердної любові

Він був, перш за все, мужем милосердної любові. Коли великий голод 1944–1945 років став причиною незліченних жертв, його регіон залишився відносно неушкодженим, і священник перетворив його на притулок: він мобілізував парафію, домігся від влади виділення земель для обробітку та надав найбіднішим – християнам і нехристиянам – запас рису, роботу та дах над головою. Одного дня з далекої провінції, спустошеної голодом, прибув чоловік, який ніс на плечі бамбукову ношу з усім своїм майном: у кожному з двох кошиків лежала дитина. Отець Дʼїп приймав усіх з однаковою теплотою, нічого не вимагаючи: бідності було достатньо, щоб відкрити йому серце. Багато хто просив хрещення не через його проповіді, а через ту активну й невичерпну любов.

(AFP or licensors)

Перипетії війни

Роки 1945–1946, що припали на кінець Другої світової війни, стали періодом великого хаосу в цій країні: безладний відступ японської армії, підйом «В’єтмінь» (Союзу за незалежність В’єтнаму), важке відновлення французької адміністрації, протиборчі збройні угруповання. Серед цього хаосу священник був людиною миру та єдності. Він не піддався тиску з різних боків і роздавав орні землі бідним, через що зрештою став ненависним як для ватажків різних угруповань, так і для великих землевласників. Коли багато хто радив йому сховатися в безпечне місце, він відповів: «Я пастир, я живу серед своєї пастви і готовий померти разом з ними; я нікуди не піду».

Мучеництво

Вранці 12 березня 1946 року бойовики схопили отця Франциска Ксаверія разом із понад сімдесятьма парафіянами та іншими людьми, зачинивши їх у двох коморах і погрожуючи спалити живцем. Щоб врятувати своїх товаришів, священник тричі підходив до вартових, пропонуючи себе в обмін на всіх. Втретє він уже не повернувся: комори відкрили, а полонених відпустили. Через два дні його тіло знайшли в ставку, оголеним, як Ісус на хресті, з розтрощеним черепом. У 1969 році його останки перенесли до храму в Так-Саї.

Слава святості

З того часу шанування цього священника і мученика ніколи не згасало, і щороку десятки тисяч паломників – християн і нехристиян, які прибувають не лише з усього В’єтнаму, а й з інших країн світу – збираються біля його могили; незліченні подячні дари свідчать про отримані благодаті. Більшість паломників не є католиками: усі знають, що отець Франциск Ксаверій любив бідних і всіх людей без винятку.