«На першому році життя формується довіра до світу, тому такими важливими є відчуття мами й тата, любові», – психолог Ольга Чмель-Колесникова

Народження дитини – значна подія, яка змінює життя родини і кожного з подружжя. Як пройти цей важливий і непростий етап правильно, уникнути помилок, які трапляються через нерозуміння певних речей і процесів? Як поводитися з новонародженим і чому такими важливими є перші три місяці життя? Чому в жінок буває так звана післяпологова депресія і чому така депресія інколи вражає і чоловіків?

Про це у щовівторковій програмі «Психологічна порадня» 19 березня в ефірі «Воскресіння. Живе радіо» говорила християнський психолог Ольга Чмель-Колесникова.

Чому психологи говорять про «спільну вагітність» пари і так підтримують рішення щодо партнерських пологів? Наразі це тренд, але водночас і не просто новомодне віяння. Ольга Чмель пояснює: дитина з перших хвилин життя потужно вбирає і запам’ятовує всі враження від світу – образи, звуки, дотики, запахи. Це так званий механізм імпринтингу (від англ. imprint – залишати слід, фіксувати, запам’ятовувати) – образи, сприйняті в певні переломні періоди розвитку, фіксуються у свідомості і транформуються в стійкі поведінкові програми. Саме тому таким важливим є цей період переходу з одного безпечного середовища – материнського лона, в інше – у світ, який починається з рук батьків, котрі чекають цю дитину.

Існує поняття четвертого триместру вагітності – перших трьох місяців після народження дитини: і педіатри, і психологи говорять про нього як про своєрідний період адаптації новонародженого до нових, незнайомих умов життя поза тілом матері. У цей період дитина дуже швидко засвоює, фактично, всю інформацію зовнішнього світу, набуває життєво необхідних навичок, але й потребує постійного фізичного й емоційного зв’язку з єдиним до цього моменту відомим і знайомим їй світом – мамою. Саме тому так важливо відразу після пологів не забирати новонародженого в породіллі: дитина пережила величезний стрес виходу із безпечного середовища, але ще принаймні три місяці залишається абсолютно безпомічною як фізично, так і емоційно.

Цей період перших місяців нового життя важливий для всіх у родині – і для мами й тата, і для старших дітей, якщо вони є, і для бабусь-дідусів. Чоловік вчиться бути татом, тому так важливо, щоб він був поряд із жінкою й дитиною у перші дні: недаремно зараз йдеться про надання десятиденної відпустки чоловікам у зв’язку із народженням дитини. Старші діти також набувають важливих досвідів – як прийняти іншого і ділити любов батьків, не відчуваючи ревнощів, як ділитися цією любов’ю самому.

Проте в цьому важливому і прекрасному періоді бувають, причому доволі часто, й «темні» моменти. Один із них – післяпологова депресія жінки. Її ознаки – постійна тривожність, виснаження, можливі психологічні й навіть психічні зриви, коли в жінки з’являється бажання покинути дитину. За словами Ольги Чмель, причин таких станів жінки – предостатньо, як фізіологічних, так і психологічних. Посилюючими факторами можуть бути і досвід стосунків із власними батьками, часто підсвідомий, і незапланована вагітність, а отже – небажаність дитини, і перфекціонізм («я не ідеальна мати, а отже – погана мати»), який часто несвідомо підсилюють родичі, тощо.

Як уберегтися і захистити і себе, і дитину від таких станів? На думку психолога, це, по-перше, поінформованість, яка дасть упевненість і, певною мірою, зніме тривожність і, по-друге, турбота про жінку – фізична і моральна, особливо з боку чоловіка. Важливий момент щодо батьків мами й тата – бабусь і дідусів: слід пам’ятати, що це – інша сім’я, поважати її автономність, не втручатися тоді, коли про це не просять, і тим більше не критикувати чи дорікати, зокрема, щодо виховання дитини.

Ще одна небезпека, яка може мати серйозні наслідки, – поставити дитину понад усе. Як християнський психолог, Ольга Чмель каже: «Важливо, щоб, попри велику любов, дитина не посіла місце Бога. Не можна ставити дитину понад усе, нехтуючи потребами інших людей. Пам’ятайте: щасливою дитина росте, коли щасливі батьки, між якими є Бог. Статистика свідчить: після народження першої дитини багато шлюбів руйнується. Чому? Бо чоловік відчув себе неважливим як людина, зайвим, нелюбленим. Тому так важливо і в цей період, і пізніше не забувати про спільне життя з Богом, перебування в просторі молитви – повірте, дитинка це також відчує з перших же днів…».

Пані Ольга також розвінчує кілька поширених міфів, інспірованих, зокрема, і старшим поколінням – наприклад, про те, що не треба надто довго і часто носити малюка на руках, бо можна розпестити дитину. Це абсолютно хибна точка зору, особливо в перші місяці життя, коли дитина потребує постійного близького фізичного контакту і емоційного зв’язку з матір’ю (як у популярному нині слінгу).

«На першому році життя в дитини формується базова установка – довіра до світу, тому такими важливими є оці відчуття мами й тата, любові і прийняття, – каже психолог. – На цьому базується теорія прив’язаності, згідно з якою стосунки в перші 3-4 роки життя людини відіграють основну роль у психологічному розвитку і впливають на поведінкові сценарії впродовж всього життя. Головна ідея цієї теорії Джона Боулбі, британського психоаналітика: кожна людина від народження має потребу в близькості».

Психолог радить: у перший рік дитинка повинна постійно відчувати цю близькість мами й тата. І не рекомендує занадто рано «відривати» від батьків у бік бабусь-дідусів чи нянь. Те ж стосується відсторонення від дитини батька – бо «це не чоловіча справа»: такі моменти створюють відчуження як батька від дитини, так і всередині подружжя; тому не рідкісними є розлучення на другому-третьому-четвертому році, коли такі стосунки стають нормою.

«Сильна емоційна потреба і прив’язаність дитинки до мами-тата триває до півтора-двох років, і це період, коли людина максимально всмоктує ту любов, яка її оточує, яку дають батьки, – каже Ольга Чмель. – Емоційне відокремлення починається десь із трьох років, коли дитина каже «я сам/сама». Щоправда, буває, що і в п’ять років дитинка не може відірватися від мами. А буває, що в 35, хоча це вже інша історія. Однак причина цієї залежності/співзалежності від батьків – одна: людина свого часу не добрала тієї безумовної любові й довіри, вона не впевнена в собі, у своїй вартісності, не пройшла цей шлях від наповненості любов’ю до самостійності».

Література на цю тему, яку радить християнський психолог Ольга Чмель-Колесникова: