На Житомирщині священник УГКЦ відкрив іконописну школу

16-річна Дарина працює над іконою Святої сім’ї. Каже, залишилося доробити деталі — обличчя, елементи одягу та фону. Дівчина вже написала кілька образів різних святих. Готові вироби освячує у храмі. Нещодавно одну з ікон подарувала мамі.

«Я не знала, що вмію малювати фарбами. Мене запросили, я почала ходити, мені це так сподобалося і я вирішила, що писатиму ікони. По деталях, потрошки виходить. Але на це треба багато часу. Є хто швидше, а я довше обираю і пишу ікону довго», — каже учениця іконопису Дарина Семенюк.

Ідея іконопису в о. Івана Стефанишина виникла від початку бойових дій на Сході, щоби відволікти дітей від страху і стресу. Відтоді почала формуватися своя школа, де нині навчаються понад півсотні дітей різного віку.

«Іконопис — це можливість, коли дитина, доторкаючись до мистецтва іконопису, може говорити і виявляти те, що має в серці, через фарби, композицію, сюжет — все, що в неї є, і у такий спосіб отримувати мир та спокій у своєму серці», — пояснює о. Іван.

Наставляє учнів сам священник. Деякі діти, поки не прийшли до школи, взагалі не вміли малювати. Серед них 10-річний Валерій.

«Це моя найперша ікона — Ангел-охоронець. Спочатку я перемальовував із паперу на папір. Своїми руками. А потім перебивав на це полотно», — розповів учень школи іконопису Валерій Кліпаченко.

«Спершу треба малювати олівцем, а потім розмальовувати. Чи допомагав хтось придумати, як це буде виглядати? Отець Іван дав пару листочків із малюнками, я вибрала цей», — зазначила учениця школи іконопису Аня Кутня.

У класичному варіанті ікони пишуть на липових дошках. Діти ж вчаться працювати як на дереві, так і на тканому полотні чи папері.

«А ми виходимо з різних, деколи підручних засобів. Наприклад, ця дуже цікава дощечка складається з багатьох частинок. У первинному призначенні вона виготовлена для гірської лижі, яка є дуже міцною», — розповідає о. Іван Стефанишин.

Пишуть ікони і на камінцях. Цю річкову гальку для іконопису о. Іван привіз із Львівщини, звідки родом.

«Ностальгійно мене до свого батьківського дому приводить. Але водночас камінь — це символіка чогось міцного, незламного, як і наш український народ», — каже о. Іван.

Не всі учні школи мали змогу придбати матеріали для іконопису. Ці витрати взяв на себе Благодійний фонд «Карітас-Бердичів». Тепер іконописна школа стала особливістю Ружинської громади, вважають у сільраді.

«Дуже добре, що в нас є такий гурток, який прищеплює саме добро, віру, культуру з раннього дитинства. У дітей завжди горять очі, вони проводять неодноразові виставки, тут зацікавлені не лише діти, а й батьки», — зазначає голова Ружинської селищної ради п. Людмила Біляк.

Найбільш вдалі роботи учасники іконописної школи освячують і дарують військовим, які захищають Україну від окупантів.