Найяскравіші висловлювання кардинала Й.Ратцінгера

2002 рік: “Якби Папа побачив, що він уже зовсім не в змозі залишатися на своєму посту, він би напевно пішов у відставку”.

2003 рік: Йозеф Ратцінгер заявив в інтерв’ю газеті “Де Вельт”, що наступником Івана Павла II може стати нігерієць Франсіс Арінсе.

Жовтень 2003: Кардинал Йозеф Ратцінгер заявив, що з точки зору здоров’я, справи у Глави Католицької Церкви йдуть погано. В інтерв’ю німецькому журналу Bunte кардинал заявив: “Нам треба молитися за Папу”. На його думку, Іван Павло II надто вимогливий до себе, однак він додав, що не може вплинути на Папу. “Це повинні зробити інші”, – підкреслив кардинал.

Серпень 2004: з інтерв’ю польському інформаційному агентству KAI: “Нам не слід думати, що в найближчому майбутньому християнство стане новим масовим рухом. Однак ми повинні визнати, що чисельність послідовників ніколи не була головним достоїнством християнства. Сильною є меншість, якій є що сказати і є що дати суспільству, яка може зіграти вирішальну роль у майбутньому”.

“Скажу без удаваної скромності: Католицька Церква сміливо йде назустріч іншим конфесіям і релігіям. Справжнє служіння справі екуменізму виправдане сильною вірою – самою вірою, а не тою чи іншою її інтерпретацією. Наші екуменічні проблеми, зокрема, з православними, викликані не питаннями віри, а нашими історичними та культурними відмінностями”.

На думку 77-річного кардинала, за часів Івана Павла II сформувалося нове розуміння принципу першості Римського єпископа. Цю “нову форму” свого примата Папа здійснює під час закордонних візитів та екуменічних зустрічей. “Його святість створив нову форму першості, і невідомо, яка з цих форм стане головною в майбутньому, – переконаний кардинал Ратцінгер. – Це результат історичного розвитку Церкви, натхненного Святим Духом і обумовленого обставинами нашого життя”.

Жовтень 2004: “Я щодня молюся про його беатифікацію, Папа Лучані – приклад для всіх, – заявив кардинал Ратцінгер. – Я дуже любив його. Пам’ятаю, коли я був ще молодим архиєпископом в Мюнхені, він приїхав відвідати мене в Брессаноне, де я проводив короткострокову відпустку. Мене вразила простота, з якою він це зробив, його добре серце”.

З інтерв’ю агентству AGNUZ від 20.11.2004: “Ми переживаємо епоху великих перетворень. Зниження рівня народжуваності та імміграція позначаються також і на зміні етнічного складу Європи. Насамперед, це знайшло своє вираження в тому, що ми перейшли від християнської культури до агресивного, а часом і нетерпимого секуляризму. Незважаючи на це, хоча Церкви порожніють, віра не мертва. Я впевнений, що навіть у контексті суспільства з великою різноманітністю культурних традицій, що контрастують між собою, християнська віра залишиться важливим фактором, що надає моральну і культурну силу континенту”.

“Держава не повинна нав’язувати якусь одну релігію, вона повинна відкрити вільний простір для всіх релігій, разом з відповідальністю по відношенню до громадянського суспільства, і дозволяючи, тим самим, цим релігіям стати факторами творення суспільного життя.”

“Завдяки Богові Італія і частина Німеччини все ще настільки глибоко просякнуті християнством, що знак Розп’яття залишається для них точкою відліку. Хрест говорить нам про Бога, Який став людиною і помер за людину, Який любить людину і прощає її. Християнство виключає тероризм і релігійні війни в ім’я Бога. Може трапитися так, що в майбутньому народ втратить християнську закваску: тоді можна буде говорити про те, що Розп’яття не виражає загальної спрямованості і тому його не можна виставляти в громадських місцях. Для мене б це було дуже сумно, і тому я докладаю всі сили до того, щоб ця закваска не зникла.

“Перш за все слід сказати, що іслам є багатоформний, його не можна зводити лише до тероризму. Існують різні тлумачення ісламу: сунніти, шиїти і т.д. У культурному відношенні є величезна різниця між Індонезією, Африкою, або арабським півостровом, і ймовірно, що формується також іслам з європейськими рисами, що приймає елементи нашої культури. В будь-якому випадку, для нас є позитивним викликом тверда віра мусульман в Бога, їх усвідомлення, що ми всі знаходимося під судом Божим, їх моральна спадщина і дотримання деяких норм, які показують, що віра, щоб її переживати, потребує загальних виразів: це те, що ми трохи втратили. “

8 квітня 2005: з проповіді про життєвий шлях Івана Павла II: “У перший період свого понтифікату Святіший Отець, ще молодий і повний сил, під проводом Христа доходив до самих меж світу. Але потім він ставав все більш співпричетний страждань Христовим”.

На закінчення проповіді декан Колегії кардиналів нагадав про те, як Папа на останнє свято Пасхи з’явився у вікні Апостольського палацу у Ватикані і, пересилюючи страждання, благословив віруючих. “Ми можемо бути впевнені, що наш улюблений Папа зараз знаходиться біля вікна дому Отця, бачить нас і благословляє нас. Благослови нас, Святішиий Отче”.

За матеріалами www.portal-credo.ru