Навіть у католицькій пресі не говоритимуть про мучеників Уганди

LifeSiteNews: Наші читачі розповідають, що «LifeSite» їм подобається тим, що вони розповідають те, про що ніхто інший не подає інформацію.

Чудовим прикладом була цьоготижнева правдива історія мучеників Уганди, яка з”явилась під час відвідин Папи Франциска Уганди, але якої Папа ледь торкнувся. Правдивою історією є те, що король Буганди Мванга II – сьогодні це південна Уганда – вбив 45 чи 47 перших новонавернених християн країни (приблизно половина були католиками і половина англіканцями) у своєму королівському дворі, бо вони відкинули його гомосексуальні загравання.

Папа Франциск не є єдиним, хто опустив цю очевидну, але незручну правду. Так само зробили обидва органи преси, ліберальний і консервативний. Дуже ліберальний «National Catholic Reporter» замовчав гомосексуальний аспект, кажучи, що мученики були “спалені живцем за віру, переслідувані місцевим королем.” «The National Catholic Register» і «Тhe Catholic Herald» у Великобританії, обоє консервативні, також опустили гомосексуальний аспект.

Оскільки навіть з Вікіпедії ледачому репортеру легко довідатись, і оскільки сюжетне змішування релігії і аномальної сексуальності повинно бути легким викликом для будь-якого журналіста, і оскільки постійна ворожість африканської церкви до гомосексуальності є гострою проблемою в даний час, це упущення вимагає пояснення.

Причиною, я вважаю, є те, що ця історія не вписується у лейтмотив, що африканська “гомофобія” є імпортована з євангелістської Америки. З цим я вперше зіткнувся в 2010 році на лекції про незатверджене, але вельми спірне анти-гомосексуальне законодавство Уганди. Промовцем був місцевий професор, тема якого була «Політика і «Слово Боже»: Заплутана павутина анти-гомосексуального законодавства Уганди”.

З поблажливістю у голосі, професор зобразив основні напрямки християнства (католицтво і англіканство) в Уганді, як примітивні, емоційні, і дитячі. “Християнство Уганди, здається, обійшли просвітництво і реформація”, сказав він, даючи нам зрозуміти, що це було безумовно поганою річчю, бо означало, що Святе Письмо, в Уганді не піддається розумінню..

Через позірну нехитрість угандійців,– продовжував професор,– вони були легкими знаками для янківських євангелістських християн у дрібній торгівлі гомофобією. І хоча це правда, що кілька провідних американських євангелістів – Скотт Лайвлі і Дон Шмірер провели семінари в Уганді, застерігаючи релігійних лідерів, цілком справедливо, від очолюваної США кампанії з нормалізації гомосексуальності у всьому світі – що знаючий професор опустив було… угандійські мученики.

Чому? Я припускаю, що ці мученики спростовують його припущення, що бідні, дорогі християни Уганди не могли б прийти до їх анти-гомосексуалізму природно, або, більш точно, споконвічно. Це мав бути американський імпорт. Це ігнорує не тільки мучеників, але неминучий факт, що у всій Центральній Африці існує вже здавна і дотепер сильна відраза до гомосексуальності в місцях, де американці ніколи не бували.

Професор мав іншу критику для Уганди. Відзначивши, що його лідери пообіцяли дати приклад всьому світу у відпорі гомосексуальної навали їх твердим законом, він мягко насміхнуся над ними за міркування, що їхня маленька країна не може показати світові нічого.

Таким чином, цей професор не тільки опустив мучеників (як він пізніше зізнався мені, тому що він не був упевнений, що це було важливо), але теж якось пропустив диво Уганди: контроверсійний успіх країни у розвороті іншої навали, пов’язаної з гомосексуалізмом – епідемії СНІДу. Те, яке ця мала країна показала світу, і світ доклав усіх зусиль, щоб приховати його.

У той час як інша частина Африки прийняла трьох-частинний підхід, який був невдалим, заснованим на зниженні ризику презервативів, тестуванні та лікуванні, Уганда розробила власну кампанію СВП: стриманість, вірність і презервативи, якщо необхідно.

Організація боротьби зі СНІДом, очолювана американським гомосексуалістам, пропагувала методологію, далеку від традиційної моралі і способу поведінки, бо африканців було визнано нездатними змінити їх вроджену розбещеність. Але кампанія з презервативами в Африці, і це визнали чесні спостерігачі, не настільки запобігла зараженню, як заохочувала до багатократного партнерства, де презервативи не використовувалися (а часто їх не було, і не було навіть в наявності).

Але в Уганді уряд спільно з церквами і мечетями просував поведінку, відповідну до християнської та ісламської моралі: немає сексу до шлюбу і вірність у шлюбі (“нульове пошкодження”, як це було кмітливо сформульовано для пастви). Презервативи були додані в якості останнього методу не як запізніла думка, а швидше як подачка міжнародним агентствам з надання допомоги, які для презервативів передбачають ритуальний статус і які контролюють гаманці.

Уганда знизила поширеність СНІДу серед дорослих з 15% до 5%, це – неперевершені показники у Африці. Але, маючи третину ВВП країни з іноземної допомоги, вона мусіла піддатися організації боротьби зі СНІДом і зрештою, допустити зріст показника поширеності до 9%.

Чому організація боротьби зі СНІДом так виступає проти зміни поведінки? Багато гомосексуалістів ідентифікують свою сексуальність з певними неприродними практиками. Вони стверджують, що відмовитися від неї було б визнанням того, що щось не так або ненормально з поведінкою (що, безумовно, спрощує ймовірність для чоловіків заразитися СНІДом).

Це обернулось на засаду віри: ніхто не змушений змінювати свою основну сексуальну поведінку заради боротьби зі СНІДом.

Як у безсмертній фразі Вінстона Черчілля залізна завіса колись опустилась над Європою, так тепер заслона мовчання падає на громадський дискурс, приховуючи всі негативні посилання на гомосексуалізм – в науці, в політиці, у сфері охорони здоров’я та міжнародної допомоги, і навіть в католицькій пресі. Жодних фактів не може стояти на шляху маршу ЛГБТ до нормалізації і популярності.

Стів Везербі, LifeSiteNews