#НазустрічРіздву: День 19. Таїнство бачу я дивне і преславне!

Християнська традиція у різний спосіб пояснювала таємничі постаті мудреців зі Сходу. Їх бачили як представників трьох на той час відомих світових потуг-царств: Африки, Азії і Європи; або ж — як символи трьох періодів людського життя — молодості, дорослого віку і старості, які однаково потребують Бога; знавці Священного Писання покликувалися на свідчення пророка Давида у Псальмах, і саме тому цих мудреців-волхвів почали називати «царями»: «Царі Таршішу й островів принесуть дари, царі Шеви й Севи дадуть гостинці. Йому поклоняться всі царі, усі народи йому служитимуть» (Пс. 72, 10–11).

Усі ці інтерпретації містять у собі два важливих послання: перше, — що спасіння дароване усім народам і усім людям, незалежно від віку, походження і стану; а друге, — що усі люди і народи скеровані у своїх пошуках до Бога, туди, де «в біднім вертепі, в яслах на сіні спочив Владика Цар світа». Поглянувши на досвід мудреців, ми можемо ще раз усвідомити цілість і нашого шляху віри і богопізнання.

Пізнання Бога часто починається із споглядання краси природи, величі створіння, — чудесна зірка привернула увагу мудреців. А це об’явлення Бога через ясніючий знак на небі знайшло відгомін у їхньому серці, в якому вони вже здавна відчували поклик до чогось великого і святого, записану в людську природу тугу за єднанням з Богом, яку св. Августин висловив своєю славною фразою: «Сотворив Ти нас для себе, Господи, і неспокійне людське серце, аж доки не спочине в Тобі». Про цей шлях пізнання і наближення до Бога св. Павло писатиме: «Коли погани, що не мають закону, з природи виконують те, що законне, вони виявляють діло закону, написане в їхніх серцях, як свідчить їм їхнє сумління і думки» (Рим. 2, 14–15).

Якщо людина, відчувши цей первісний поклик природи і власного сумління, робить крок назустріч Богові, Бог, зі свого боку, дає себе ще більше пізнати — на цей раз у своєму Слові. І саме це пережили мудреці в Єрусалимі, отримавши від первосвященників і книжників вказівку, де шукати таїнственного «юдейського царя».

А відтак, вірно ідучи за Словом Божим, мудреці доходять до особистої зустрічі з Живим Богом, Воплоченим в Христі Ісусі, а через Нього — до пізнання єдиного істинного Бога, згідно зі словами Євангелія від Йоана: «Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, — той об’явив» (Йо. 1, 18). Таке безпосереднє пізнання Бога вже не є плодом людських зусиль, а даром благодаті Божої. Людину тоді огортає духовне світло і велике щастя від цього незаслуженого дару, як це було у випадку Симона-Петра, якому, після його визнання Ісуса Христом, Сином Бога живого, сам Ісус сказав: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний…» (Мт. 16, 17).

Останнім актом людини, коли вона постає перед живим Богом, є поклоніння Йому у поставі глибокої пошани, вдячності, любові і повного віддання себе у Його руки. Мудреці, «впавши ниць, поклонилися Йому» (Мт. 2, 11); Богородиця в покорі серця каже: «Ось я — слугиня Господня, нехай зо мною станеться за Твоїм словом» (Лк. 1, 38); св. Йосиф відповідає не словами, але ділом: «Прокинувшись від сну, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній» (Мт. 1, 24); св. апостол Тома, який, пізнавши Воскреслого Христа, радісно вигукнув: «Господь мій і Бог мій!» (Йо. 20, 28).

У наших пошуках Бога ми теж рано чи пізно постанемо перед таємницею, яку самими тільки людськими зусиллями ніколи не здолаємо ані збагнути, ані осягнути. Пізнання цієї таємниці буде нам дароване як чистий незаслужений дар Небесного Отця, до якого ми можемо тільки наближатися і про який можемо і маємо смиренно просити, кажучи словами літургійної молитви:

Молитва

Засвіти в серцях наших, чоловіколюбче Владико, нетлінне світло твого богопізнання і відкрий мисленні очі наші, щоб ми розуміли твої євангельські проповідування. Вложи в нас і страх блаженних твоїх заповідей, щоб ми, перемігши всі тілесні похоті, провадили духовне життя, думаючи і діючи все, що угодне Тобі. Бо Ти єси просвічення душ і тілес наших, Христе Боже, і Тобі славу возсилаємо з безначальним твоїм Отцем, і пресвятим, і благим, і животворящим твоїм Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії