#НазустрічРіздву: День 24. Незвична простота діяння Бога в історії

Вражаюче і незвичайно просто описує євангелист Лука епохальну подію, яка назавжди змінила історію людства, – народження Сина Божого, прихід на землю Бога в тілі, об’явлення Другої Особи Пресвятої Тройці в людській постаті! Те, що пророки заповідали перед віками, і те, на що багато поколінь ізраїльського народу так довго очікували та про що так наполегливо молилися, нарешті настало. Але настало зовсім не так, як сподівалася переважна більшість членів вибраного народу, і, мабуть, не так, як би цього сподівалися більшість із нас.

 

Навіть Йоан Хреститель, Предтеча Христа, народився в цілком прийнятних обставинах: в домі, у рідних стінах, в оточенні рідні, приятелів, сусідів, які з радістю і прихильністю очікують моменту появи цього дитяти на світ. Натомість Ісус народжується далеко від рідного дому, в холодному приміщенні, призначеному для домашніх тварин; Його прихід відбувається без належної уваги та прихильности оточення, властиво, більшість мешканців цього села навіть не зауважують Його приходу, залишаючись поглинутими своїми планами і щоденними заняттями…

 

До кінця історії людям, навіть тим, котрі називають себе віруючими, буде важко збагнути, а тим більше прийняти, цей незвичайний, дивний і несподіваний спосіб Божого діяння. З уст не одного з них злетить умова: «Якщо ти – Син Божий, то…» – і далі, залежно від особи й обставин, ітиме пропозиція, більше подібна до спокушання і провокування Бога, ніж до щирого бажання прийняти цього Бога і йти за Ним: «Звели, щоб це каміння та й стало хлібом» (Мт. 4, 3) чи «кинься додолу» (Мт. 4, 6), – змушуючи Бога втрутитись, – «зроби і для нас якесь чудо» (див. Лк. 23, 8; 4, 23; Мр. 6, 1-3), «скажи це ясно і виразно» (див. Лк. 22, 67), не залишаючи найменшого сумніву, «зійди з хреста» (див. Мт. 27, 40. 42), «спаси себе самого» (Лк. 23, 37).

 

Навіть Христові учні не завжди могли до кінця збагнути таїнственне діяння Бога в Ісусі Христі. Ось Симон-Петро, зачувши, що Ісус заповідає своє приниження і розп’яття на Хресті, робить відчайдушну спробу відвести його вбік, кажучи: «Господи, нехай це з тобою не станеться!», на що чує рішучий докір з уст Спасителя: «Іди геть від мене, сатано, бо думаєш не про те, що Боже, а що людське» (Мт. 16, 23). На Тайній вечері, коли Ісус почав вмивати ноги учням, Петро знову дає волю своєму здивуванню і несприйняттю: «Ні, не митимеш моїх ніг повіки!». На що Господь спокійно відказав: «Коли я тебе не вмию, то не матимеш зо мною частки» (Йо. 13). Тоді опір Петра поступився місцем покорі та довірі: «Господи, то не тільки ноги, але і руки, і голову!» (Йо. 13, 9).

 

Цей опір апостолів, припускаю, був пов’язаний не лише з нерозумінням Ісусового діяння чи зі співчуттям до Ісуса, а й великою мірою з підсвідомим страхом стати на ту саму дорогу, «пити ту саму чашу», наслідувати Божественного Вчителя у власному житті. Втім, лише за такої умови ми зможемо не просто називатися, а справді бути Його учнями, християнами, а через це ставати учасниками обітниці спасення, яку Бог дає нам у Христі Ісусі.

 

Пригадую, як кілька років тому в Києві дуже активною була новітня релігійна група, на чолі якої, як виявилося згодом, стояли звичайні пройдисвіти. Вони позбавляли людей квартир та іншого майна, спекулюючи на їхніх релігійних почуттях та обіцяючи їм швидке збагачення і надприбутки з однієї, як вони переконували своїх адептів, вигідної «інвестиції». Не можна було не співчувати цим легковажним людям, які потім на прес-конференції скаржилися на своїх кривдників, та водночас було бажання їх запитати: «Люди добрі, а ви в якого Бога вірили, коли йшли за цими фальшивими пророками?! Хіба Ісус Христос комусь зі своїх послідовників обіцяв розкішне життя і швидке збагачення на цьому світі?».

 

Нам, християнам, якщо хочемо бути вірними Богові і нашому християнському покликанню, потрібно постійно мати перед своїми очима справжній спосіб діяння нашого Бога, а не проєктувати на Нього власні уявлення й очікування. Бо в іншому разі, навіть називаючись християнами, ми не матимемо участи у Божому житті, а відтак не станемо учасниками Божого царства, яке розпочало свою переможну ходу в простій, убогій вифлеємській стайні.

 

 

Друковане видання: Єпископ Богдан Дзюрах, Назустріч Різдву Христовому, вид. Свічадо, Львів 2022, стор. 94-97.