«Аж ось ангел Господній їм з’явився і слава Господня їх осіяла» (Лк. 2, 9).

Важко справді віруючій людині коли-небудь звикнутися з чудом Христового Різдва. Бо в цій події довершилося єднання неба і землі. У цій події Бог зійшов на землю, щоб людина могла вийти на небо. Там, де між небом і землею була темна безодня, спричинена гріхом людини, сьогодні з’явився ясний Ангел — Божий посланець, а водночас Господня слава оповила убогих пастирів у полі. То ж «Небо і земля нині торжествують, Ангели, люди весело празднують»!

Євангелист Лука нотує, що Ангел Господній з’явився «їм», тобто пастушкам, і слава Господня осіяла «їх». Ця цілеспрямованість Божого діяння буде ще більше підкреслена словами Ангела, який звернеться безпосередньо до переляканих пастирів: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 10–11). Таким чином, з’явлення Ангела, як і слава Господня мали свого конкретного адресата — людину, людство, представлене у цій євангельській події вбогими пастирями.

Тут, над Вифлеємом, здійснилося пророцтво Ісаї, який каже: «Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло» (Іс. 9, 1). Дивним чином — і це теж чудо Різдва — крайня убогість пастирів і глуха темрява ночі стали неначе магнітом, який притягнув Боже світло і Божу славу до грішної людини, до грішної землі.

Як важко нам збагнути цю безмежну Божу милість і цей безкорисливий Божий дар! Нам інколи здається, що Ангел Божий мав би з’явитися тільки і виключно людям святим, побожним, чистим, бездоганним, — таким, якими були, для прикладу, Богородиця чи Її Обручник Йосиф, «чоловік праведний» (пор. Мт. 1, 19).

Проте, у Різдві Христовому ми всі, без винятку, отримуємо в дарі це чудо, цю дивовижну благовість: Боже послання миру, радості, спасіння. Христос приходить задля нас, задля мене! мені сьогодні з’являється Господній Ангел! мене сьогодні огортає Господня слава! — не за праведні мої діла, але з великої милості, яку Бог у Христі Ісусі зволив виявити на мені, грішному і убогому створінню! Адже Він сам сказав: «Здорові не потребують лікаря, лише хворі.… Бо я прийшов кликати не праведних, а грішних» (Мт. 9, 12–13). «Він задля нас, людей, і нашого ради спасення зійшов із небес» — визнаємо ми у Символі нашої віри найглибшу суть і ціль Христового Різдва.

Святі це дуже добре розуміли, і не тільки розуміли, — вони дозволили, щоб це «вифлеємське чудо» довершилося у їхньому житті. Савло був оповитий темрявою ненависті до християн, коли в дорозі до Дамаску «зненацька засяяло навкруг нього світло з неба» (цілком так само, як у випадку пастушків у полі біля Вифлеєму!) «і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: „Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?“ (Ді. 9, 3–4). Це говорив не Ангел Господній, а сам Господь Воскреслий з мертвих, Який помер і воскрес, в тому числі, і задля цього убогого нещасного Савла. Там, біля Дамаску, „помер“ грішник Савло і народився святий Павло, апостол, який згодом буде смиренно свідчити про той спасенний досвід: „Христос Ісус прийшов у світ, щоб спасти грішних, з яких я — перший“ (1 Тим. 1, 14). Так у житті Савла довершилося „вифлеємське чудо“.

Це «вифлеємське чудо» довершується кожного разу, коли я допускаю до свого серця слово благовісті, слово, яке мене кличе наблизитися до Дитяти, шукати Його обличчя, віддати Йому поклін, кинутися у Його розпростерті в яслах і на хресті рамена. Це «вифлеємське чудо» довершується кожного разу, коли я у Таїнстві святої Сповіді признаюся до своєї моральної убогості, визнаю темряву моїх гріхів, і ця моя убогість разом із темрявою знову притягають Божу благодать і Боже світло до мого життя, в той час як священник — Божий посланець звіщає мені радісну новину про спасіння-відпущенні гріхів, а мою душу огортає Господня слава, слава спасіння і вічного життя.

About The Author

admin

See author's posts