#НазустрічРіздву: День 34. Христос приносить справжній мир

Благовість Господнього Ангела про народження Спасителя підхоплює «велика сила небесного війська», яка співає: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання!», і так у полі біля Вифлеєму започатковується Божественна Літургія, в якій єднаються «висоти» і «низи», небо і земля, а головними мотивами цієї Літургії є Божа слава і мир для людей, яких Господь собі вподобав.

 

Важливо зауважити, що ангели у своєму співі пов’язують Божу славу в небі, «на висотах» із миром людей тут, «на землі». У Різдві Христовому, а точніше – в самій особі Воплоченого Сина Божого довершилося єднання й об’явлення цих двох Божих дійсностей, оспіваних Ангелами: у Христі Ісусі Бог прославився у людському тілі (див. Йо. 13, 31; 17, 4) і людям було даровано Божий мир (див. Еф. 2, 14; Флп. 4, 7). Та сама слава Господня, яка засяяла у вертепі й об’явилася у Христі Ісусі, тепер огорнула пастухів і буде ширитися по світі, даруючи людям Божий мир і Божу благодать.

 

Господня слава «на висотах» і мир серед людей тут, на землі, взаємно визначають й обумовлюють себе. Там, де серед народу поширюється Божа слава, де в пошані Божа воля і Його святий закон, там неодмінно настає Господній мир. Бо мир у біблійній мові означає щось набагато більше, ніж просто брак конфліктів чи належним чином організований суспільний лад. Мир, про який говорить Боже Слово і за яким тужить кожна людина, це – стан примирення із Богом, із ближніми і зі самими собою у глибинах нашого єства. Мир – це врешті-решт Божий дар, який дається тим, хто охоче приймає його і кориться Господній волі. Знаменно, що Пс. 29 починається закликом: «Воздайте Господеві, сини Божі, воздайте Господеві славу й силу!», а закінчується обітницею-запевненням: «Господь народові своєму дасть силу, Господь благословить народ свій миром» (Пс. 29, 1.11).

 

Христос звістує мир і водночас приносить його кожній людині, кожному народові й усьому людству. Він через свій хрест примирює людину з Богом і цим дарує людству і людині мир, якого світ не може ані дати, ані запевнити чи гарантувати: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається!» (Йо. 14, 27).

 

Останніми роками ми, українці, до традиційних побажань «Радісних Різдвяних свят і щасливого Нового року» стали додавати: «мирного Нового року»… Вже дев’ятий рік поспіль у нашій країні триває неоголошена війна. Дев’ятий рік поспіль ми бажаємо собі та нашим захисникам, щоб наступне Різдво вони могли святкувати вдома, а ми всі могли втішатися справедливим і тривалим миром. А миру поки що немає…

 

Кожного разу, коли Святіший Отець на Різдво виголошує свою традиційну промову перед благословенням Urbi et orbi ̶ «Місту і світові», він зазвичай перераховує країни, в яких триває війна, які зазнають несправедливої агресії, страждають від терористів, конфліктів чи різного роду природних катастроф і катаклізмів. Останніми роками ми з особливою увагою слідкуємо за цими проповідями Святішого Отця, чекаючи, чи він згадає Україну. Бо ця згадка у слові і молитві Папи нашого страждання – як бальзам для наших зболених сердець і як світло розради для наших сповитих смутком душ. Але мимоволі закралася таємна думка: а може наступного року вже не доведеться згадувати Україну в цій такій важливій проповіді Вселенського Архиєрея ̶ ну хіба що дякуючи Богові за дар миру і припинення війни? – Дай, Боже!… А тим часом бажаємо собі взаємно «мирного і переможного Нового року!» і молимося за мир з висот для нашого народу!