#НазустрічРіздву: День 35. Спішімо до вертепу назустріч нашому Спасителеві!

Як швидко пастушки пустилися в дорогу! З яким запалом рушили на пошуки Месії! Цей їхній поспіх, з певністю, не був продиктований суто людською цікавістю, гонитвою за сенсацією чи пошуками гострих відчуттів. Вони побігли до вертепу, окрилені духовним досвідом і словом Благовісти, яку приніс їм Ангел з неба.

 

Подібний поспіх виявлятиме Пречиста Діва після свого Благовіщення, коли Вона, натхнена благодаттю Святого Духа, «пустилася швидко в дорогу в гірську околицю, в місто Юди» (Лк. 1, 40). Так само святий Йосиф, отримавши у сні від Ангела вказівку вирушати у дорогу, не чекав до ранку, але «узяв уночі дитятко та його матір і пішов у Єгипет…» (Мт. 2, 14-15).

 

Є такий вислів: «життя – це рух», і його можна застосувати серед іншого й до духовного життя, бо Дух Святий оживляє все навколо, запускає оновлювальні процеси, кличе в дорогу, доручає певну місію. Водночас у середовищі наших сучасників нерідко можна спостерегти певну апатію, інертність і навіть байдужість до духовних справ, що є ознакою закритости до віяння Святого Духа. Сучасна людина, здається, не надто дослухається до спраги серця і голоду власної душі, обмежуючи свої життєві і світоглядні горизонти усім тимчасовим, шукаючи заспокоєння лише своїх базових матеріальних, а то й фізіологічних потреб, йдучи за принципом panem et circenses ̶ «хліба і видовищ!».

 

Наскільки небезпечною може бути така життєва позиція, свідчить притча про багача, якому нива щедро зародила і він у почутті самодостатности і самозадоволення сказав своїй душі: «Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися!» (Лк. 12, 19). Реакція неба на таку поставу однозначна: «А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?» (Лк. 19, 20). Різдвяна ніч голосом Ангела стукає до нашого сумління і кличе нас до Вифлеєму – до «Дому Хліба» (бо саме так перекладається ця назва), де в яслах спочиває правдивий «Божий бо хліб, що з неба сходить і життя світові дає» (Йо. 6, 33).

 

Папа Франциск заохочує нас вчитися від вифлеємських пастирів чуйного й активного очікування, а ще – готовности рушати в дорогу назустріч нашому спасенню: «Вифлеємські пастирі вчать нас, як слід виходити назустріч Господеві. Вони чувають серед ночі, залишаються чуйними, очікують посеред темряви; а Бог огортає їх світлом (див. Лк. 2, 9). Це стосується і нас. Наше життя може бути очікуванням, яке, навіть посеред ночі проблем, довіряє Господеві і Його прагне; тоді отримує Боже світло… Господь любить бути очікуваним і Його не можна очікувати на дивані, дрімаючи. Насправді пастирі рухаються, “притьмом рушають”, ̶ каже текст (Лк. 2, 16). Не залишаються нерухомо, як хтось, хто вже прийшов і ні в чому не відчуває потреби, а йдуть, покидають стадо без догляду, ризикують чимось задля Бога».

 

Чи ми, сучасні християни, готові з такою ж ревністю покинути зону власного комфорту, іноді дослівно вставши зі свого дивану, і вирушити в ці різдвяні дні назустріч Господеві, до Дому Хліба, до наших храмів на різдвяні богослуження? Чи будемо достатньо чуйними, щоб подолати власний егоїзм, лінивство та інертність і рушити за покликом сумління туди, де приготована для нас трапеза вічного життя в Христі Ісусі?

 

Побожність нашого народу здавна засвоїла урок, що його дають нам вифлеємські пастирі, то ж кличе словами наших прадідівських колядок спішити до вертепу, щоб поклонитися Воплоченому Богові та принести Йому в дарі нашу любов і нашу щиру віру:

 

В біднім вертепі, в яслах, на сіні,

Спочив Владика, Цар світу.

Ото ж, до Нього спішім всі нині, ̶

нашого жде Він привіту.

Спішім любов’ю його огріти,

Христос родився, славіте!..