«Не маємо права покидати лінію фронту», − отець Андрій Зелінський, військовий капелан

Найщасливішими моментами свого священства вважаю ті, коли доводилося уділяти Святі Таїнства хлопцям, які перебувають у зоні АТО. Часто свист куль супроводжував мене під час мого душпастирства там, однак приходило свідоме рішення не втікати і ховатися, а йти до тих, хто чекає на Христа.

Поділився своїм досвідом капеланського служіння в зоні АТО у відеоблозі для «Живого.ТБ» о. Андрій Зелінській.

За словами капелана, саме правда є потужною зброєю християн, якою вони можуть оперувати в суспільстві: «Ніхто із нас не може бути позбавлений почуття відповідальності за те, що відбувається, як там, де стріляють і ллється людська кров, так і тут, де формуються відповідні погляди і переконання. Ми, християни, покликані бути втіленням Божої любові й істини у світі, де страждають люди. Переконаний, тому ми не маємо покидати лінії фронту нашої свідомості і нашого серця».

Розповідаючи про різні етапи служіння в зоні АТО, він сказав, що його душпастирство у Слов’янську полягало насамперед у його розпізнаванні: «Я був першим військовим капеланом при штабі АТО. Це був дуже творчий період, бо тоді українські війська просувалися вперед, звільнивши Слов’янськ».

Наступний період капеланського служіння був значно складнішим через те, що всі переживали наслідки Іловайської трагедії. «Завдання капеланського служіння тоді полягало в тому, щоб зберегти надію і не дозволити темряві зруйнувати світло у серцях захисників. Ідеться про духовну мікрохірургію, щоб розпізнати рану в серці і її зцілити», − пояснив о. Андрій.

Інший етап – капеланство в Пісках. «Обстріли там не припинялися попри оголошене перемир’я. У той час потрібно було зорієнтуватися, що саме робити військовому капелану в момент обстрілів. Адже священик повинен знайти відповідне місце під час бойових дій. Озброївшись молитвою, я також ставав поруч із військовими», − сказав о. Андрій Зелінський.