Нові/старі тоталітаризми і ми

Гіперліберальній політиці актуальної американської адміністрації щораз більше, активно і пасивно, опираються традиційно налаштовані американські християни, які фактично змушені боротися за своє фундаментальне право на свободу віровизнання.

Низка католицьких коледжів країни відмовилась від фінансування федерального уряду, оскільки воно, на думку католиків, загрожує свободі їхнього віровизнання. Минулого тижня до католицьких коледжів Christendom College у Вірджинії, Hillsdale College у Мічиґані та New St. Andrews College в Айдахо, доєднався недавно заснований католицький коледж Вайомінгу.

Ці відмови від федеральних коштів пов’язані з тим, що адміністрація президента Обами накидає американському суспільству доволі радикальну підтримку абортів, контрацепції та так званих гомо-«шлюбів». Але й навіть без державної підтримки активність гей-лобі в американському суспільстві доволі велика. До того ж, ця активність часто йде у руслі фашизації самого ЛГБТ-руху, який в США стає одним з джерел переслідування християн. Нещодавні події в американському штаті Індіана уже стали сигналом, який змусив християн інакше подивитися на активності ЛГБТ-руху. Більше того, навіть у центральних американських газетах ЛГБТ-лобі більше не патичкується з толеранцію – розкидається прямим закликами змусити християн змінити свої релігійні переконання. Старе правило: «Моя свобода завершується там, де починається свобода іншого», – уже не стримує ліберальних активістів перед прямим безпосереднім переслідування інакомислячих. А правило: «Нетолерантність до нетолерантності», – стає фундаментом оправдання переслідування християн у новітніх часах.

Дволикість західної ліберальної «тусовки» виявилась також і щодо трагедії в Кенії, де на Велику П’ятницю за григоріанським календарем група мусульманських бойовиків розстріляла 148 студентів тільки через те, що вони були християнами. ЗМІ, які зазвичай бурхливо реагують на факти насильства над представниками ЛГБТ-угруповань і які здійняли шквал на захист комуністів з французького часопису карикатур, спочатку навіть намагалися замовчати цей злочин, а коли не вдалося, то майже повністю проігнорували його релігійну складову.

Ця поведінка чимось нагадує поведінку в часі І Світової війни турецьких союзників Німеччини та Австро-Угорщини, які прагнули замовчати геноцид вірмен-християн в мусульманській Османській імперії, очолюваною мусульманським халіфом. Таке враження, що тепер західний світ перебуває у стані якоїсь війни проти християнства.

Туреччина і сьогодні намагається переконати світову громадськість, що ніякого геноциду не було. Недільна заява Папи Франциска стосовно геноциду вірмен уже викликала гострі реакції турецької влади.

Замовчування злочинів тільки призводить до їхнього повторення і посилення. Історії тоталітарних режимів ХХ ст. це виразно демонструють.

Одним з таких прикладів є фактичне замовчування більшовицьких злочинів в Україні. Якщо порівняти ті злочини, які чинили більшовики від 1917 до 1991 рр. в Україні та злочини теперішніх московитських терористів на окупованій частині Донбасу, то можна побачити їхню разючу подібність. І, дякувати Богу, Верховна Рада на Великий Четвер прийняла закон, який передбачає розсекречення архівів більшовицьких спецслужб. Це, звісно, потребує і його використання – праці істориків, яка би максимально висвітлила усі злочини комунізму та нацизму. Бо саме таке висвітлення стане серйозним щепленням українському суспільству від небезпеки нового тоталітаризму. Відтак християнин не може не радіти і тим фактом, що Верховна Рада ухвалила закон, який забороняє комунізм та нацизм, як рівно ж і їхню символіку. Українці, які натерпілися від тоталітаризмів ХХ ст., мусять собі усвідомлювати, що тільки постійною працею в суспільстві на запобігання виявів і розвитку тоталітарних організацій та їхньої ідеології, чи то правої чи то лівої, можемо захистити себе як суспільство з середини. Адже військова агресія проти України тільки сприятиме радикалізації суспільних настроїв, а тим – і зріст кількості прихильників різних тоталітарних ідеологій.

УГКЦ має у такому запобіганні великий потенціал. Вона найбільш переслідувана більшовизмом та нацизмом Церква. І жалобні заходи, присвячені 70-тій річниці арешту комуністами греко-католицького єпископату, на Велику Суботу за юліанським календарем – тільки один з тих аспектів історії, які греко-католики не лише не мають право забути, але й про які мають безпосередній обов’язок більше інформувати суспільство.

У світлі нового Ювілею, проголошеного Папою Франциском, і українським католикам слід ще раз і ще раз спробувати оцінити недавню власну історію, щоб глибше зрозуміти таїнство Божого милосердя, яке неодноразово виявляло себе в нашій історії. Навіть роки переслідувань і катакомб стали роками Божого милосердя – роками, коли Церква як народ Божий була збережена у спосіб, який ні історики, ні самі переслідувачі не змогли збагнути. Не змогли збагнути, бо це – і є чудо Божого милосердя. І ми не маємо права розгубити спадок цього чуда. Воно має стати для нас не просто актом збереження суспільної пам’яті, не просто частиною нашої ідентичності, але й постійним спомин-чином, який дає силу й надихає до вершення євангелізаційної місії Церкви в Україні.

о.Орест-Дмитро Вільчинський