Нововисвячений єпископ Степан Сус: «Молячись щодня, згадуватиму всіх героїв, які на протезах починають кожен свій день»

Владика Степан розповів історію, коли він дізнався, що його обрано єпископом: «Два дні перед тим, як мені зателефонував Блаженніший і повідомив, що я обраний єпископом, я брав участь у марафоні у Вашингтоні. Це був 44-й марафон морської піхоти. Було десять військовослужбовців з України, які бігли на протезах. Я разом із ними. Ми долали відстань у десять кілометрів. Біжучи поруч із майором Юрієм Козловським, який біг на протезі, я тих десять кілометрів думав, скільки в житті ми докладаємо зусиль, аби подолати виклики і труднощі. Як часто не є легко нашим воїнам, які вранці встають із ліжка, надівають на ногу протез, ідуть умиватися, хтось однією рукою, хтось обома. І так щодня починають своє життя…»

«Два дні після марафону, – вів далі єпископ, – коли ми раділи з нашими воїнами, що подолали цю відстань, коли ще боліли м’язи, повідомили, що мене чекає новий марафон у житті Церкви. Це справді був нелегкий виклик для мене. Суто по-людськи розумію, що мені доведеться покинути спільноту гарнізонного храму, військових капеланів, багатьох людей, яких я знаю у Львові. З іншого боку, я свідомий того, що це покликання, до якого мене запрошує сам Господь. Він колись мене покликав до цього служіння як священника. Сьогодні кличе далі…»

Владика Степан відзначає, що коли його запитують, яким має бути єпископ, він відповідає: «Насамперед він має бути людяним».

«Я не знаю, яким буде моє завтра, але я знаю, що це завтра і сьогодні буде з Богом. Хоч би які труднощі були в Курії, я знаю, що з Богом усі труднощі можна долати», – переконує архиєрей.

«Юрій Козловський казав, що він молиться щодня, коли надіває протез на свої ноги. Коли він біг, теж молився, щоб витримати. Я також це робитиму, згадуючи всіх тих героїв, що на протезах починають кожен свій ранок, долають виклики і є щасливими, дякують Богу за те, що мають життя», – сказав владика Степан.

Також своє єпископство він пов’язує з мучениками Церкви, які ставали священниками і єпископами, коли не було торжественних Літургій, коли їх не призначали до патріарших курій, коли було все дуже просто. Коли в обличчях мучеників і праведних там, у концтаборах, Бог зустрічався навіть з тими, які їх мучили. «Нехай вони там за мене у вічності моляться, щоб моє служіння було гідним архиєрея Української Греко-Католицької Церкви», – попросив новий єпископ.

Владика Степан висловив слова вдячності усім присутнім: «У цей день дякую Богові, Церкві, Папі Францискові, Блаженнішому Святославу, Апостольському нунцієві в Україні архиєпископу Клаудіо Ґуджеротті, співсвятителям, усім владикам Синоду Єпископів УГКЦ, представникам Римо-Католицької Церкви та Православної Церкви України, священникам, монахам та монахиням».

Єпископ також подякував усім воїнам, рідним і близьким: «Дякую своїй мамі, яка жодного разу не випустила мене з дому без благословення святою водою, і татові, який завжди тихо поруч. Дякую своїй дорогій бабусі Антоніні, якій уже 94 рік, і вона сьогодні з нами. Дякую всім воїнам та друзям, парафіянам і мешканцям Львова, Чишок, Винник, Бучача. Вдячний усім вам!»

На хіротонії був також Апостольський нунцій в Україні архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті. Звертаючись до нового єпископа, посланник Папи Франциска зауважив: «Єпископ для Церкви – це дуже великий дар, адже він є наступником апостолів, гарантією ідентичності нашої віри. Складаю найкращі вітання від усієї Вселенської Церкви Українській Греко-Католицькій Церкві за цей вияв ласки. Преосвященний владико, дар, який ви отримали, такий величний, що всього життя не достатньо для того, щоб його збагнути», – сказав Апостольський нунцій.

Також із привітальними словами виступили владики Римо-Католицької Церкви та Православної Церкви України, зокрема: владика Віталій Скомаровський, секретар Римо-католицької конференції єпископів України, владика Олександр (Драбинко), митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський, та владика Митрофан (Бутинський), єпископ Харківський і Богодухівський Православної Церкви України.