О. Андрій Гах: Священик за кордоном має вміти вести переговори, бути організатором і психологом

У Португалії, Кіпрі, Греції, Китаї та Грузії не вистачає українських священиків. У Молдові та Румунії діаспора асимілюється, багато українців виїхали за кордон – там меншає потреба в церкві. Про це в інтерв’ю Gazeta.ua розповів отець Андрій Гах, секретар Пасторально-міграційного відділу УГКЦ.

У яких країнах представлена українська церква?

Найбільше церковних громад в Італії. Там працює понад 100 священиків. Багато з них лишаються жити, продовжують навчання. В Іспанії також гарно розвинена структура церкви – більш як 10 священиків. В Австрії є велика церковна громада в Зальцбургу, а по всій країні – 7 місіонерів. В останні три роки активно почали працювати священики в країнах Прибалтики. В Естонії діаспора спільно з церквою реалізовує благодійні проекти – збирають гроші для фронту та на лікування. У Ризі, столиці Латвії, при церкві діє українська школа. На Кіпрі, в Туреччині та ОАЕ – нові церковні представництва – тільки два-три роки тому почали свою діяльність.

Найкраща ситуація з українськими церквами в Угорщині – там церква має державне фінансування. Напевно, найгірша в Росії – кількість священиків за останні два роки зменшилась у п’ять разів.

З чим це пов’язано?

Багатьох депортували. Причини просто абсурдні. Хтось покинув країну пізніше на 1-2 дні, ніж це дозволено. У паспорті одразу ставили штамп “депортація”. Раніше всі розуміли: велика країна – великі відстані, можна не встигнути вчасно виїхати. Але зараз за це дуже суворо карають. Одного місіонера депортували навіть через незначні порушення правил дорожнього руху. У Росії греко-католицька церква має парафії в Калузькій області, Новосибірську, Омську, Самарі, Томську, в Тюменській області, Сургуті, Челябінській області, Москві. Але немає охочих туди їхати.

За якими критеріями відбираєте місіонерів?

Один з головних – це знання мови. Англійської та тієї країни, куди поїде священик. Без знання мови не можна домовитися ні про оренду церкви, ні про будь-які заходи. Мову часто доводиться вчити на місці. У нас така ситуація була з естонським священиком.

Наступний критерій – готовність до будь-якої роботи. Священик за кордоном має бути готовим прийняти хвору людину чи ту, яка при смерті, чи в лікарні. Має не тільки відслужити за померлою людиною, а ще й допомогти відправити її тіло в Україну. Тому що посольство часто не має на це коштів. Церква за кордоном повинна організовувати культурні події: святкування Дня Незалежності, Дня матері, Шевченкові вечори тощо. Тобто священик має не лише проповідувати в церкві, але й бути організатором, бути креативним, уміти вести переговори, бути психологом для своїх парафіян.

Як відбувається відбір священиків для служби за кордоном?

Наш відділ оголошує про потребу у священиках у певних країнах. На ці місця ми отримуємо резюме. Розглядаємо їх, потім проводимо співбесіду з кандидатами. На співбесіду також запрошуємо психолога. Він розмовляє з людиною про труднощі, про шляхи їх подолання.
З відібраним кандидатом підписуємо тристоронній договір. У ньому вказуємо, що український настоятель відпускає священика, наш відділ на чолі з владикою Йосифом скеровує його в конкретну країну, а вже там іноземний керівник приймає місіонера. У договорі також прописують усі моменти: проживання, харчування, проїзди. Це забезпечує церква. Документ підписуємо терміном на три роки з можливістю продовження.

Чи є спеціальна освіта для місіонерів?

Для семінаристів останніх курсів у нас є тижневий курс, на якому розповідаємо про місіонерство. На цей курс запрошуємо священиків, які служать за кордоном чи мали подібний досвід раніше. У нас на попередніх заняттях проводили лекції місіонери, які працювали в Росії, Казахстані, Європі, Прибалтиці та Ізраїлі.

Паралельно даємо інформацію про стан української церкви в конкретних країнах. Розказуємо, що там потрібно робити, які функції будуть покладені на священиків. Тобто семінаристи по закінченні цього курсу знають потреби нашої церкви, мають уявлення, що вже зроблено, та розуміють, з якими ситуаціями доведеться працювати. З подібними лекціями їздимо також по семінаріях: Київській, Тернопільській, Львівській, Івано-Франківській, Дрогобицькій.

Чи були охочі їхати за кордон після таких курсів?

Торік після наших лекцій за кордон поїхали служити сім осіб. Насправді це – немало. Адже багато семінаристів одружені, дехто має дітей. Тому їм складно зірватися з місця й поїхати за кордон.

А були місіонери, які родинами виїжджали?

Так. Торік в Естонію священик поїхав з дружиною та дитиною. У Ригу місіонер виїхав з чотирма дітьми.

Чи організовує церква спеціальні заходи для священиків з-за кордону? Для підвищення кваліфікації, обміну досвідом?

Звичайно. Ми щороку влаштовуємо безкоштовні семінари для місіонерів. Обираємо на три дні місто в Україні й запрошуємо туди всіх закордонних священиків. На семінарі розповідаємо про церковні нововведення. Але акцент робимо не на навчанні, а на обміні досвідом, на спілкуванні. Це їх морально підтримує.

Хто визначає кількість священиків, які мають поїхати за кордон?

Опрацьовуємо запити. Якщо українська діаспора просить про священика, то шукаємо людину. Інколи отримуємо запити від українських послів. Самі моніторимо ситуацію. Наприклад, бачимо, що термін договору спливає і священик планує повертатися в Україну, – готуємо йому заміну. Або трапляються ситуації, коли українці переїжджають з однієї в країни в іншу, тоді відкликаємо людину.

Катерина Кухарчук