о. Любомир Митник: «Ця війна сигналізує нам про рану на тілі України, що кровоточить»

«Якщо людина і нація в цілому не усвідомлює, що їй потрібне духовне очищення, тоді доводиться проходити очищення кров’ю», – такими думками під час проповіді на свято Різдва Івана Предтечі поділився о. Любомир Митник, адміністратор храму Преображення Господнього.

На його переконання, те, що Бог посилає, є для нашого добра. І ця війна, за словами проповідника, сигналізує нам про рану на тілі України, що кровоточить. “Чому вона кровоточить? Потрібно лікувати весь організм».

Священик розповів про приклад життя молодого 21-го юнака, котрий загинув на війні і склав у жертву найцінніше, що у нього було. Як повідомлялось раніше, на Самбірщині поховали бійця Національної гвардії, Івана Попиля.

Народився на свято свого покровителя, 20 січня. Добре вчився в школі, був хорошим сином, прислуговував у храмі біля престолу, допомагав у будівництві храму, хоч і був ще малим школярем. Дуже цікавився історією України. Мав добре патріотичне виховання, «тому і не дивно, що, почуваючи цю потребу захисту Батьківщини, маючи одружуватися восени, він добровільно підписав контракт і пішов служити», – зауважив священик.

Як розповів о. Любомир, це все було закладено у нього з дитинства. Нічого не трапилося випадково, він усе робив свідомо. «Наприкінця травня, разом з командиром та волонтером вони підірвалися. Це була трагічна смерть, бо виконував бойове завдання. Але це не було якоюсь випадковістю. Хлопець ішов туди, де була небезпека. Це був ризик, але йшов, бо знав, для чого він іде», – сказав священик.

Проводячи паралель з особою Івана Хрестителя, зауважив, що, мабуть, хлопець від свого покровителя набрався тієї відваги, мужності свідчити правду, захищати правду, стати на захист своєї землі і свого народу. Цього всього, на переконання о. Любомира, він набрався ще з молоком матері, чув у церкві, де пристуговував, бачив на прикладі історичних постатей нашої нації.

«Ім’я Іван означає Божа благодать. Він своє життя поклав за свободу рідної землі, свого народу, своєї держави. Це найбільше свідчення, яке може дати людина у своєму житті», – наголосив священик і запросив гідно оцінити вартість жертви цього «святого юнака, який жив у наш час». Це, на його переконання, важливо, щоби зрозуміти ті численні жертви наших героїв і щоби ця їхня невинно пролита кров «не кликала про пімсту з неба до нас, щоби ми відчували важливість часу».

На завершення, священик поділився враженнями від побаченого на зворотній дорозі. «Вертаючись зі священиками додому, дорогою бачили перекинуту машину, вздовж річки людей, котрі за горілкою і музикою відпочивають». Проповідник закликав бути свідомими того, що йде війна, і «поки держава не хоче, чи не може дати собі ради – ми маємо помагати, брати все на себе, бо це наші хлопці, наші сини, наші батьки».

Зі свідчень бійців, за словами священика, хлопці на заході України не відчувають такої підтримки, щоби люди, побачивши воїна, підійшли і подякували. По-іншому їх зустрічають у Дніпропетровську, чи у Києві. Чужі люди підходять, пропонують свою допомогу, пропонують кошти. Там вони, зі слів о. Любомира, більше відчувають небезпеку.

Підсумовуючи, священик закликав не бути байдужими, вміти оцінити жертву, знайти час, щоби поїхати, піти, помолитися. «Це велика підтримка для родини, бо вони бачать, що їхній син, чоловік, брат не даремно віддав своє життя. Що хтось це гідно оцінив, хтось молиться за них».

На переконання о. Любомира, ми все одно цей час, якихось дві години, змарнуємо на якісь непорібні речі. «Зробімо цю добру справу, відчуймо, що виконали свій обов’язок і вклали свою лепту у відродження нашої нації», – зазначив священик і запросив молитися за опіку над нашими воїнами до небесного покровителя Івана Хрестителя.