О. Юстин Бойко: Перша і найголовніша місія священика – бути другим Христом у місці, де тебе Бог поставив

Духовна ідентичність священика на міграції дуже важлива. А для цього потрібно зберегти єдність з Христом через Євхаристією, зберегти єдність зі своєю Церквою через власний обряд і навчити людей молитися. Про це заявив експерт ПМВ о. Юстин Бойко під час VIII практичного спецкурсу ПМВ з місійного служіння для семінаристів, який триває у Зарваниці.

Розповідаючи учасникам спецкурсу про духовно-національну ідентичність в умовах міграції, отець Юстин поділився своїм досвідом служіння для українських мігрантів в Італії.

“У 90-х та на початку 2000-х років до Італії чи не щодня приїжджали автобуси з українськими жінками, які їхали заробити копійку і чимшвидше повернутися додому. Ми, священики, бачили, що вони не дають собі раду у ситуації, що опинилися, і казали їм, щоби вони поверталися. Але минає рік, другий – вони не повертаються. Дехто вже має розбиту сім’ю, дехто не хоче вертатися. Вони навіть придумали таке прислів’я: по року часу немає з чим вертатися додому, по другому – немає до кого, а по третьому – немає чого. І я зрозумів, коли я їх надалі буду гнати додому, – вони відійдуть від Церкви”, – зазначив священик.

Ієромонах зауважив, що згодом священики вирішили змінити риторику і заохочували жінок влаштувати собі життя в Італії. “Що це означає? Ми почали говорити: висилайте не всі гроші додому, а половину. Раз у тиждень підіть на каву, на піцу, поговоріть з кимось. Деякі священики почали майже зобов’язувати жінок, щоби раз у місяць змінили гардероб. І депресія потроху відступила. Згодом жінки зрозуміли, що вони мусять себе знати в італійському суспільстві. Багато хто почав вчити мову, створювати громадські організації, щоби впливати на життя суспільства, в якому вони перебувають. І священики їх до того заохочували”, – підкреслив о. Юстин Бойко.

Експерт ПМВ відзначив, що жінки почали привозити до Італії дітей і думати про створення шкіл, щоби забезпечити дітям майбутнє. І поступово міграція в Італії почала перероджуватися у діаспору. “І це відбувається по цілій Європі. Найбільше діаспора проявляє себе зараз у Португалії, де спочатку були переважно чоловіки, а потім приїхали жінки. Також величезні перспективи для творення діаспори має Іспанія”, – зауважив священик.

Розповідаючи про місце і роль душпастиря на міграційних теренах, о. Юстин відзначив, що священик має внести в те суспільство власну священичу ідентичність – духовну.

“Найбільше проблем, які ми переживаємо, – від того, що ми не маємо чіткого бачення, хто такий священик і до чого він покликаний. Перша і найголовніша місія священика – бути другим Христом у місці, де тебе Бог поставив. Це означає, що головним завданням священика на міграції мусить бути Літургія і духовне життя. Не забави, не концерти – це все має місце, але це другорядне. Як ми шукали людей в якомусь місті, то ми збирали їх насамперед на Літургію. Літургія була місцем зустрічі один з одним, і вже там люди, які були далекі від Бога, від Церкви, зустріли Христа”, – розповів ієромонах.

Він наголосив, що духовна ідентичність священика полягає в тому, щоби бути добрим свідком Христа, бути посланцем своєї Церкви і навчити людей спілкуватися з Богом.   

“Ми тільки знаряддя в руках Божих. Священик не має за руку кожного провадити, він має йти попереду, а люди мають брати з нього приклад. Вірити, любити і прощати ще ніхто нікого не змусив. Це чесноти, які Богом дані людині. Тож підсумовуючи, браття, хочу наголосити, що духовна ідентичність священика на міграції дуже важлива. І вона складається з трьох моментів: зберегти єдність з Христом через Євхаристією, зберегти єдність зі своєю Церквою через власний обряд і навчити людей молитися”, – наголосив о. Юстин Бойко.