Одна із цілей агресивної поведінки дитини – здобути увагу, – психолог у Шпиталі Шептицького Ірина Холод

Агресивна поведінка дитини (чи дітей у колективі) – один із найрозповсюдженіших запитів батьків чи вчителів до дитячого психолога. Так, цей зовнішній прояв не завжди приємний і безпечний і для оточення, і для самих дітей. Проте проявлена агресія може мати дуже різну природу і причини, до яких потрібно докопуватися. Навіть булінг – знущання групи дітей над обраною жертвою. Про те, що таке агресія, чим вона відрізняється від агресивності, чому і як виникають ці речі – у програмі «Психологічна порадня» з Іриною Холод, дитячим психологом Центру ментального здоров’я при Шпиталі Шептицького.

Ірина відразу розмежовує поняття агресії і агресивності. Агресія – це бажання завдати комусь шкоди, яке проявляється у дії, вчинку. Агресивність – риса характеру.

«Підвищена агресивність у дитячому віці – коли дитина б’є всіх підряд, гіперактивна тощо – часто пов’язана із патологіями вагітності матері, важкими пологами, інфекційними хворобами, тобто тим, що може вплинути на розвиток головного мозку дитини. Тому спочатку потрібна консультація невролога з приводу можливих фізіологічних причин такого стану. Відразу зауважу: йдеться про нездорову, гіпертрофовану агресивність, тому що здорова агресивність – чи, як кажуть, «спортивна злість», – потрібна риса, яка спонукає до самозахисту чи якихось дій, здобутків…»

Якщо ж із неврологією все в нормі, то причинами нездорової агресивності у дитини може бути підвищена тривожність, неадекватна самооцінка (зазвичай, занижена), почуття відкинутості. Останнє може спостерігатися у дітей матерів-одиначок – коли мама не прожила зраду чоловіка, який її покинув, і не приймає дитину до кінця.

На відміну від агресивності, яку дитина, та й доросла людина, не завжди контролює і усвідомлює, агресія, як бажання заподіяти комусь шкоди чи болю, – свідома дія. Агресія також буває різною. За об’єктом, вона може бути прямою і непрямою. Пряма агресія – це реакція-відповідь на образу, як правило, негайна і неприхована, спрямована на кривдника. Така агресія, у певних рамках, може вважатися здоровою: хлопчик дає відсіч тому, хто його вдарив, дівчинка образилася на подружку і прямо їй про це каже.

«Непряма агресія – це коли мама сварить дитину, а дитина копає песика, – пояснює психолог. – Класична схема: начальник накричав на підлеглого, той прийшов додому і накричав на дружину, жінка кричить на дитину, а дитина – на іграшкового ведмедика… Тобто працює принцип: я не можу відреагувати агресією на того, хто вищий за мене, тому роблю це щодо нижчого за мене, який не зможе мені відповісти – і неважливо, винний він чи ні…»

Є ще прихована агресія – прихована чи пасивна ворожість, мікроагресія, яка може бути непомітною, але й дуже підступною. Негативне ставлення чи образа не виражаються напряму, натомість з’являється загальне негативне ставлення, плани помсти тощо. У дитячому світі прикладом такої агресії може бути дружба «проти когось». На певних етапах булінг, як переслідування жертви цілою групою, має ознаки такої агресії і прихованої ворожості.

«І – автоагресія, спрямована безпосередньо на себе – для мене, як дитячого психолога, найтривожніший із усіх проявів агресії, – акцентує Ірина. – Автоагресія часто спостерігається у дітей, які потрапили у дуже неприємну для них ситуацію, яка потребує прояву агресії, але вони не вміють чи, з різних причин, не можуть її проявити, і спрямовують на себе. Це такий психологічний захист: коли мені погано психічно, я починаю робити собі погано й фізично. Така дитина може різати собі руки-ноги, припалювати тіло, рвати волосся, можуть бути порушення харчової поведінки – від голодування до компульсивного переїдання. Крайній прояв автоагресії – суїцидні думки. Часто батьки не звертають уваги на зовнішні прояви цієї непроявленої агресії на зовнішній світ, яка спрямовується на себе…»

Агресія у поведінці дитини може мати певні функції, і батьки повинні розуміти і відчитувати потреби, про які вона заявляє саме так. Часто це – метод привернення до себе уваги. «Увага – цікава річ, яка не має знаків «+» чи «-»: головне, що ти її привертаєш, – каже психолог. – Дитина також не фіксує, якої якості це увага – головне, що ти її здобув. Коли дитина чемна, вчиться, сидить і тихенько грається – чи приділяють їй батьки уваги стільки, скільки вона потребує насправді? Напевно, ні. Але коли дитина поб’ється з сусідським хлопцем, розіб’є м’ячем вікно чи й вдарить тата-маму – от тоді цю увагу вона здобуває більш ніж. Тобто одна із цілей агресивної поведінки дитини – здобути увагу. Батьків чи однолітків, які їм симпатичні – як приклад, коли хлопчик смикає за косичку дівчинку, яка подобається… »

Агресія може бути захисною, про що сказано вище. Особливо це стосується дітей, які мають певні фізичні особливості, відрізняються від загалу фізично чи ментально – причиною може стати будь-що, що виділяє із загалу. І тому, можливо, уже маючи негативний досвід, така дитина діє на випередження, проявляє цю агресію як спосіб себе захистити і відштовхнути нападників.

Окрема тема – надмірна жорстокість дітей і підлітків, яка буває патологічною і немотивованою. Об’єктами такої агресії стають тварини, слабші діти – всі ті, хто апріорі чи за уявленнями цих тварин не зможе дати відсіч. Одна із причин – непряма агресія: можливо, таку дитину лупцюють вдома чи цькують у школі, і таким чином вона компенсує свою агресивну відповідь, яку не може прямо виразити кривдникам.

І – про колективну агресію, цілеспрямоване цькування, булінг, про що зараз говориться, хоча така поведінка дітей і підлітків з’явилася не сьогодні й не вчора.

«Так, у підлітків часто спрацьовує стадний інстинкт – «як всі, так і я», – говорить Ірина, яка також працює як шкільний психолог. – Булінг – це, певною мірою, результат боротьби за лідерство: часто лідером у класі стає саме агресор, навколо якого об’єднуються, і тоді починаються справжні війни… Жертвою часто обирають того, хто не може чи не вміє дати відсіч. Як фахівець, можу сказати, що робота у таких випадках – багаторівнева: і з цією групою дітей, і з цим лідером, який може бути глибоко нещасною дитиною. І – з дитиною-жертвою. Адже не кожного слабшого цькують, таку дитину вибирають інстинктивно – зокрема, як таку, що має занижену агресивність. Це своєрідна нездорова не-агресивність, причиною якої може бути, зокрема, дуже занижена самооцінка. Таким дітям я кажу: те, що ти думаєш про себе, у тебе написано на чолі – й інші це читають. Тому якщо там написано – «я негідний поваги», то інші це відчитують, і так і будуть ставитися. З такою дитиною хочеться працювати – щоб вона повірила і зрозуміла, що гідна кращого, гідна бути на цьому світі і відстоювати себе…»

Ірина Холод каже: вчені досі сперечаються – чим є агресія і звідки вона береться? Одні вважають, що дитина народжується без такої потреби, і навчається цьому під впливом різних факторів (виховання, соціуму, культури, медіа тощо). Інші – що це вроджена риса і потреба, яку потрібно «окультурювати», вчитися контролювати. Врешті, такий парадокс від психолога:

«За великим рахунком, справжній інтерес людина має тільки до себе і дотичного до себе. Це – пояснення демонстративної поведінки різного штибу як способу отримати увагу. Чому ця потреба у різних людей проявляється настільки по-різному і з різною силою? Якщо уявити прояв уваги батьків до дитини за 10-бальною шкалою, то той, хто дістав 1, надалі постійно намагатиметься добрати цю увагу, а той, хто завжди мав 10, – часто постійно «голодна» на цю увагу людина, бо світ майже ніколи не дає тієї «десятки», яку свого часу давали батьки…»