Ораторій Святого Серця – шедевр домініканської черниці

У невеличкому приморському місті Дан Лері, адміністративному центрі графства Дан-Лері-Ратдаун, за 12 кілометрів від цетру Дубліна, між дитячим майданчиком і автомобільною стоянкою зачаївся архітектурний скарб – ораторій Святого Серця. Зовні не дуже примітна капличка, усередині це унікальний зразок мистецтва Кельтського відродження початку ХХ ст., який самотужки створила професійна художниця – сестра Консепта, Лілі Лінч.
1919 року, наприкінці Першої світової війни, домініканські черниці з монастиря святої Марії збудували цю невеличку святиню як подяку за мир і на пошану місцевим солдатам, загиблим у бою. У ній встановили привезену з півночі Франції статую Святого Серця. Спочатку ораторій був місцем для молитов і медитацій, розташованим на території самої обителі, однак його інтер’єр кардинально відрізнявся від усіх інших місцевих споруд. Навіть коли 1990 року монастир був проданий і знесений, каплицю не чіпали. Яскраві кельтські орнаменти й символи наповнюють кожен дюйм її простору: вузлики, спіралі, хрести, птахи, звірі, янголи — зображення такі барвисті, що немов світяться.

Авторкою усіх розписів ораторію стала Лілі Лінч – одна з черниць монастиря, сестра Консепта. Лілі народилася в родині художника й церковного маляра Томаса Джозефа Лінча, якого запрошували розписувати храми по всій Британії. Мандруючи європейськими святинями, де колись мешкали ірландські ченці, він вивчав старовинні кельтські візерунки й рукописи і винайшов т. зв. метод Лінча – специфічну техніку фрескового розпису, ілюмінування в кельтському стилі, і навчив йому доньку.

Кельтика була естетичним трендом в Ірландії зламу століть. По всій Британії ширилося зацікавлення національними мовами, літературами, міфологією і мистецтвом: кельтським, гельським і валлійським.

Коли Лілі було ще 12, за відсутності батька одному з клієнтів вона сама намалювала ілюміновану грамоту. Тоді ж померла її матір, тому дівчинку віддали в пансіон Домініканського коледжу в Дан Лері. Тут вона навчилася грати на фортепіано, скрипці й віолончелі, любила гратися в монастирських садах, милуючись квітами та птахами.

Батько Лілі помер, коли їй було 16, і вона зайняла його місце в дублінській майстерні, однак за шість років відчула своє покликання молитися, благословляти й проповідувати. Лілі Лінч стала послушницею в Домініканському монастирі Дан Лері й прийняла ім’я Консепта (від лат. «Immaculata Conceptio» – «Непорочне Зачаття»).

У монастирі сестра Консепта викладала спочатку в початковій школі, а тоді в коледжі ілюмінований живопис, рукоділля та музику, на рекреаціях грала ученицям танці, а щосуботи навчала місцевих дітей методу Лінча і влаштовувала призові покази їхніх робіт. 1919 року сестрі запропонували оздобити новозбудований ораторій Святого Серця, і це стало справою її життя.

Не припиняючи викладати й акомпонувати на органі під час літургій, сестра Консепта упродовж 16 років увесь вільний час присвячувала ораторію. Крім того, вона ще ілюструвала шкільний журнал «Час цвітіння» і малювала ескізи костюмів до шкільних вистав. Художниця власноруч виготовляла особисто вигадані шаблони, натхненні Книгою Келлс. Для розпису вона використовувала аркуші формату А2 і звичайні будівельні фарби.

Оздоблення ораторію Святого Серця було урочисто завершене 1936 року. Авторка захворіла й після стількох років виснажливої праці отримала спочинок. У квітні 1939 року сестра Консепта померла від туберкульозу.

Вітражі ораторію Святого Серця виготовляла студія відомого ірландського художника й ілюстратора Гаррі Кларка – прихильника вікторіанського естетичного напрямку «Мистецтва й ремесла», учасники якого займалися декоративно-ужитковим мистецтвом, створюючи художньо довершені меблі, шпалери й побутові предмети. Автором ескізів до вітражів був, імовірно, сам Кларк. Пізніше споруда завоювала кілька нагород за модерну архітектуру.