Останній Angelus Папи Бенедикта XVI: «Господь закликає мене “вийти на гору”, ще більше присвятити себе молитві і роздумам»

Я відходжу, щоб молитися і служити Церкві “з тією ж відданістю і любов’ю, з якою робив це досі”. Цими словами Папа Бенедикт XVI попрощався опівдні 24 лютого з більш ніж 100 тисячами вірними і паломниками, котрі вщент наповнили площу св. Петра і початок вулиці Кончільяціоне, під час останньої молитви “Ангел Господній” його понтифікату. Семи мовами Папа подякував вірним за виявлену до нього любов і підтримку в цей особливий момент для нього і для Церкви. Папа сказав:

Дорогі брати і сестри!

У другу неділю Великого Посту літургія завжди пропонує нам Євангеліє про Преображення Господнє. Євангелист Лука особливо підкреслює той факт, що Ісус преобразився під час молитви: вона виражає глибоке спілкування з Отцем під час свого роду духовного усамітнення, яке Ісус переживає на вершині гори в компанії з Петром, Яковом та Іваном, трьома учнями, які завжди присутні в моменти божественного виявлення Вчителя (Лк 5,10; 8,51; 9,28). Господь, Який незадовго до цього передбачив Свою смерть і воскресіння (9,22), дає учням можливість заздалегідь побачити Його славу. І так само, як в Хрещенні, під час Преображення звучить голос небесного Отця: «Це Син Мій Улюблений, Його слухайтеся!» (9,35). Присутність Мойсея та Іллі, які представляють Закон і Пророків Старого Завіту, є дуже важливою: вся історія Завіту орієнтована на Нього, Христа, Який здійснює новий «вихід» (9.31), не до землі обітованої, як за часів Мойсея, але до Небес. Репліка Петра: «Наставнику! добре нам тут бути» (9,33) являє собою приречену на невдачу спробу утримати миті цього містичного переживання. Св. Августин тлумачить це так: «[Для Петра] … на горі … Христос був їжею душі. Навіщо ж сходити з неї, щоб повернутися до праць і смутку, коли там, нагорі, він був сповнений святої любові до Бога, і це почуття вселяло йому благоговіння?» (Discorso 78,3).

Розмірковуючи над цим уривком Євангелія, можна отримати дуже важливий урок. Перш за все, першість молитви, без якої вся справа апостольства і милосердя зводиться до діяльності заради діяльності. Під час Великого Посту ми вчимося відводити належний час особистій та спільній молитві, що дає дихання нашому духовному життю. Крім того, молитва – це не відхід від світу і його протиріч, як хотів зробити на Таворі Петро: молитва знову приводить нас до шляху, до дії. «Християнське буття – писав я в Посланні на цей Великий Піст – полягає в постійному сходженні на гору зустрічі з Богом, щоб потім зійти з неї, несучи з цієї зустрічі любов і силу, щоб служити нашим братам і сестрам з тією ж любов’ю, яку ми плекаємо до Бога» (п. 3).

Дорогі брати і сестри, це слово Боже я чую особливим чином зверненим до мене, в цей момент мого життя. Господь закликає мене “вийти на гору”, ще більше присвятити себе молитві і роздумуванню. Але це не означає залишити Церкву; більше того – якщо Бог просить про це, то саме тому, щоб я міг продовжувати служити їй з тією ж відданістю і любов’ю, з якою робив це досі, але способом, більш відповідним до мого віку і сил. Просімо заступництва Пресвятої Діви Марії: нехай Вона допоможе всім нам завжди слідувати за Господом Ісусом, в молитві і в справах милосердя.

За матеріалами http://ru.radiovaticana.va