Отець Андрій Гах: війна вчить цінувати мир і бути правдивими християнами
У перші дні війни український греко-католицький священик, який здійснює своє служіння в Молдові, постійно перебував на кордоні з Україною, аби допомагати численним українським біженцям, надаючи їм як духовну опіку, так і інформацію про можливості прихистку та подальшого транзиту, і таким чином, запобігаючи тому, аби виснажені й дезорієнтовані люди потрапили в руки тим, хто мав намір використати їх в злочинних цілях. Цей випадок, про який в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News розповів отець Андрій Гах, заступник голови Пасторально-міграційного відділу УГКЦ, з одного боку, показує важливість присутності українських греко-католицьких священиків в різних країнах світу, а з іншого боку, вказує на готовність цих священиків швидко відреагувати на нагальні потреби людей.
Відповідальність за душпастирську опіку вірними в таких країнах, як Молдова, де УГКЦ не має своїх структур, лежить на Пасторально-міграційному відділі УГКЦ. Отець Андрій Гах зазначив, що українські греко-католицькі священики постійно трудяться для того, аби забезпечити духовну опіку та соціальну підтримку великій кількості біженців, що знайшли притулок, наприклад, в Словаччині та в Угорщині, які також перебувають в компетенції цього відділу. До Словаччини, наприклад, вони вирішили відправити ще одного священика, і тепер там їх три. Багато українців опинилися також в Балтійських країнах. Саме тому в травні представники Пасторально-міграційного відділу УГКЦ відвідали Латвію. За словами отця Андрія, ця країна створила для українців добрі умови для перебування (навчання для дітей, медичне обслуговування, юридичні послуги тощо).
Відкриті для всіх, хто потребує допомоги
Заступник голови Пасторально-міграційного відділу зауважив, що більшість українських біженців – це вихідці зі східної та південної України і стосовно конфесійної приналежності, вони або православні, або невіруючі, або ще не визначилися. «Але для нас це не проблема, – підкреслив він, – бо в наших громадах ми ніколи не ставимо акцент на тому, що ми греко-католики. Коли людина приходить і потребує якоїсь допомоги, то отці допомагають, не питаючи, звідки вона, чи якої конфесії». В цьому контексті отець Андрій навів приклад з Мальти, де він нещодавно побував з робочим візитом. «Там також є багато українців і є греко-католицька громада, – розповів він. – І були випадки, що на наше богослужіння приходили православні і казали: “Ми не будемо молитися за Папу, бо ми православні”. Це їхнє рішення, їхнє бажання. Але все ж таки, вони приходять до громади, щоб бути з людьми, щоб підтримувати з ними зв’язок». Отець Андрій додав, що священики також допомагають визначитися тим людям, які ще не знайшли свій церковний шлях. «Бо часто люди навіть не знають, як підійти до священика, – зауважив він, – але завдяки своїй комунікабельності священики вміють почути людей, вислухати їхні потреби і надати їм необхідну духовну чи соціальну підтримку».
Душпастирська опіка українцями на Мальті
Отець Андрій Гах розповів, що на острові Мальта, який має трохи більше 500 тисяч мешканців, з них приблизно 30% – мігранти, для яких Мальта, зазвичай, – це транзитна країна, звідки вони прямують до Європи чи до Америки. На Мальті є приблизно 5 тисяч українців, частина з яких прибула ще до повномасштабної війни і вони, зазвичай, працюють в галузі інформатики, яка досить розвинена в цій маленькій країні. Друга хвиля – це ті, які прибули на Мальту після війни. Більшість з них прибули до своїх родичів, чи знайомих.
В місті Валлетта, столиці Мальти, існує греко-католицька громада. За словами отця Андрія, у минулому різдвяному богослуженні взяли участь приблизно 100 осіб, а позаминулої неділі, коли він був там, прийшло понад 45 осіб. «Але регулярні богослуження на Мальті розпочали відправляти лише від середини грудня, – зауважує він, – тому є перспектива, що з часом приходитиме більша кількість вірних. Окрім того, ми дізналися, що є велика кількість українців також в місті Аура на півдні Мальти, де ми також плануємо започаткувати найближчим часом українську греко-католицьку спільноту».
Співпраця священиків з Пасторально-міграційним відділом УГКЦ
Відповідаючи на запитання про вимоги до священників, які служать в країнах, де немає структур УГКЦ, заступник голови Пасторально-міграційного відділу зазначив, що знання мови є важливим для того, аби спілкуватися з місцевим єпископом, якому він підпорядковується, з місцевими духовенством і вірними. «Але часто священик вивчає мову вже на місці, – зауважив він, тому знання мови – це добрий показник, але не є основною вимогою. Важливо, щоб священик був ревним, комунікабельним, щоби вмів працювати з людьми. Бо, з одного боку, його основним завданням є душпастирювання серед українців, які походять з різних регіонів України. І тому він мусить знайти підхід до кожного. Але, з іншого боку, священик не може зосереджуватися лише на служінні для українців: зазвичай, він вливається в місцеву ієрархію і допомагає місцевому єпископові та місцевим громадам. Наприклад, наш священик, який служить на Мальті, опікуватиметься також польською римо-католицькою громадою, бо крім англійської, вільно володіє також польською мовою».
Війна вчить цінувати те, що маємо
Незважаючи на всі труднощі, пов’язані з війною, Пасторально-міграційний відділ мусить і наділ виконувати свої звичні завдання і окрім того, відповідати і на нові виклики: відвідувати громади в різних країнах, спілкуватися з місцевим духовенством, з вірними, зі священиками. Отець Андрій Гах ділиться, що коли він перебуває за межами України і дізнається, що в Києві чи в інших містах звучить протиповітряна тривога і чути вибухи, то він ще важче це переживає ніж тоді, коли він вдома.
«Чого Вас навчила війна?» – відповідаючи на це запитання, отець Андрій довго не замислюючись, сказав: «Я думаю, що кожного з нас війна вчить цінувати мир, цінувати те, що ми маємо». Він пригадав період, коли він навчався в Римі й коли його однокурсники з колишньої Югославії переживали війну на Балканах. «Ми знали, що відбувається щось недобре, вони плакали, бо руйнували їхні будинки, вбивали сім’ї, але ми до кінця не розуміли цього, нам здавалося, що це щось далеке», – ділиться священик, ще раз наголошуючи на тому, що слід «цінувати ту благодать, яка є в мирі та в любові».
Війна, за словами отця Андрія, впливає також на спосіб душпастирства священиків, загартовує дух їхнього служіння, бо спонукає переосмислити багато речей, змушує обирати нові пріоритети в житті. «Навіть той факт, що ми є християнами, – підкреслив він, – що ми прийняли Христову проповідь і нею живемо, вимагає замислитися, чи ми дійсно відповідаємо цьому, бо це свідчення торкає як глибини нашого внутрішнього переконання, так і наші зовнішні дії».
Коли слів замало
На завершення отець Андрій розповів про одну з тих зустрічей, які залишаються в серці, зворушують і змінюють. «Це було в Києві, – пригадує він. – До мене підійшла одна особа, яка прибула десь зі сходу і сказала, що в неї нема хати і вона не має де жити, немає куди повернутися і не знає, що їй робити. Я знав про такі ситуації з новин, бо слідкував за подіями. Але коли до тебе підходить людина з очима повними сліз і питається: “Що мені робити?» … в мене не було відповіді на запитання. Я просто з нею постояв, ми помолилися разом. Бо нема змісту говорити тій людині якісь свої думки…Цей досвід ще дотепер мене зворушує і ще раз підсилює призадуму над тим, що ти маєш, ким ти є і куди прямуєш, бо завтра кожен з нас може бути в тій ситуації».
About The Author
