Отець Федеріко Ломбарді про чверть сторіччя праці в Радіо Ватикану

З кінцем лютого завершує своє служіння в Радіо Ватикану його «останній Генеральний Директор» о. Федеріко Ломбарді, ТІ, який розпочав тут свою працю 1990 року як Директор Програм. В інтерв’ю для італійської редакції він розповів про своє понад 25-річне служіння.

«Коли я прийшов до Радіо, то безпосередньо не знав ватиканську дійсність, але перед тим, як мене обрали провінційним Настоятелем італійських єзуїтів, я понад 10 років працював у часописі “Civiltà Cattolica”, що було для мене, як і для інших єзуїтів (зокрема, директорів отців Мартеґані та Туччі), чудовою школою приготування до вирішення питань, пов’язаних з інформацією та комунікацією в співзвучності зі служінням Папи та Святого Престолу», – розповів о. Ломбарді, зазначаючи, що крім можливості зблизька супроводити діяльність Папи, тим, що його найбільше захопило, були «всесвітній горизонт інформаційної діяльності Радіо та великий міжнародний вимір спільноти, яка складалася з персоналу 60 національностей, з відмінними мовами, культурами та абетками».

Перші 15 років, проведені на посаді Директора Програм, о. Федеріко називає «найщасливішими», адже це був період не лише «чування над змістом інформації», але також «близьких стосунків з життям редакцій та людьми, які їх творили». Це був період, коли можна було «ввесь час присвятити місії Радіо Ватикану, з ранку до вечора, практично кожного дня».

Але далі, як зауважив кореспондент, додалися інші обов’язки… «Це правда, – відповів співрозмовник. – Від 2001 року настоятелі з огляду на різні обставини доручили мені також очолити Ватиканський Телецентр, а від 2006 року додався ще й Прес-центр. Але від 2005, з відходом о. Борґомео, мене призначили Генеральним Директором Радіо, і це, порівнюючи з минулим, було більш адміністративним завданням, що не вимагало такої близькості з персоналом, а тому, в певному значенні, було суміснішим з іншими завданнями, які були мені доручені та вимагали значної частини мого часу».

Розповівши про те, як він ділив свій день між Радіо, Телецентром та Прес-центром, о. Ломбарді наголосив, що хоч було багато роботи, йому ніколи не спадало на думку відмовитися від праці в Радіо. «Це була місія, з якою настоятелі відправили мене на служіння до Ватикану. І я її завжди вважав першочерговою та фундаментальною», – сказав він, зазначаючи, що він також намагався з належним заанґажуванням виконувати «інші дуже важливі обов’язки», але своїм «домом» у Ватикані завжди вважав Радіо.

Відповідаючи на запитання про те, якими були основні труднощі, о. Федеріко згадав про період активних дискусій та звинувачень, пов’язаних із справою так званого «електромагнічного смогу» з огляду на діяльність передавального центру Санта-Марія-де-Ґалерія, що розгорілися на початку 2001 року. «Звичайно, що неприємно отримувати звинувачення, абсолютно безпідставні, в тому, що чиниш зло, мало що не вбиваєш дітей, але, на щастя, наше сумління було чистим і думаю, що завдяки цьому ми змогли відповідально, терпеливо, з моральним спокоєм та науковою компетентністю перенести це випробування», – сказав він.

Говорячи про те, що йому приносило найбільше радості, священик вказав на «свідчення слухачів». «Пригадую листи медсестри-волонтерки в Сомалі, яка була самотньою у мусульманському світі та регулярно нас слухала… Пригадую 40 тисяч листів вдячності, які прийшли з України в перший рік після падіння комуністичного режиму, і таких прикладів, на щастя, можна навести багато». І навпаки, ще досі почуття жалю викликає те, що не вдалося здійснити деякі проекти задля розпоряджень, пов’язаних з вимогою зменшення видатків.

«Справжнім діамантом» Генеральний Директор, що завершує своє служіння, назвав передавальний центр в Санта-Марія-ді-Ґалерія, склавши подяку його працівникам, що зуміли зберегти його діяльність «зі зразковою компетентністю і посвятою в умовах суворої економії», адже, не зважаючи на сучасний розвиток технологій, «існують такі форми служіння, які можна здійснити завдяки коротким хвилям та лише завдяки їм». «У ДНК Радіо Ватикану та його місії від самих початків, а особливо, в період утисків Церкви тоталітарними режимами, насамперед, комуністичними, було вписане служіння пригніченим християнам, бідним, меншинам, які зазнають труднощів, а не гонитва за збільшенням аудиторії».

«Без сумніву, – зазначає о. Ломбарді, – велика еволюція в сфері комунікації стосується також діяльності ватиканських медіа, а тому реформа є необхідною, її слід сміливо здійснювати, усвідомлюючи та цінуючи нову культуру й нові технології, що її характеризують». Саме це стало спонукою докладати зусилля для того, щоб увійти у світ цифрової комунікації та мультимедійності.

«У дійсності, мені дуже подобається ім’я “Радіо Ватикану”, за яким – велика історія. Але в наші дні я побачив у цій назві своєрідну пастку, джерело двозначності: це давало можливість іншим думати, що ми залишилися заблокованими в минулому, що випускаємо лише аудіопередачі, призначені для традиційних трансляцій, що посилювало зауваження критиків, які звинувачували нас у тому, що ми витрачаємо надто багато коштів на обмежену діяльність одного засобу, що вже відходить у минуле. Це не було правдою, що можна зрозуміти, просто заглянувши на наш сайт», – зауважив о. Федеріко, назвавши також слушним злиття Радіо Ватикану з Ватиканським Телецентром.

«На вашу думку, яким є головний спадок, що його Радіо Ватикану передасть новій дійсності ватиканської комунікації?» – запитував кореспондент, на що Генеральний Директор відповів: «Я б, насамперед, відзначив два: культурний та людський. З точки зору культури, протягом своєї історії Радіо розвинуло та зберегло виняткове багатство різномовної та мультикультурної комунікації, щоб інкультурувати послання Папів та Церкви в різні відмінні культури: майже 40 мов, 15 різних алфавітів. Йдеться про цінний досвід з церковної точки зору, про лабораторію єдності в різноманітності: єдність місії, розмаїття мов. Жити в Радіо Ватикану – це школа католицької вселенськості».

«Я вважаю, що це багатство слід зберегти, і я радий, що це було визнане також серед напрямних реформи. Думаю, що зменшення цієї різноманітності в ім’я економічного заощадження спричинилося б, у дійсності, до збідніння ватиканської комунікації», – підкреслив о. Ломбарді, а переходячи до другого аспекту, вказав на те, що спільнота Радіо, «у своїй винятковій складності з огляду на різницю віку та культур, здійснила довгий і не завжди легкий шлях перетворення».

«Коли я прийшов до Радіо, – пояснив він, – використовувалися лише друкарські машинки та магнітофони. Сьогодні наша молодь навіть не знає, що це таке… Який же це шлях пройдено разом! І сьогодні тут є понад 300 жертовних та мотивованих осіб, які бажають і надалі анґажувати у служіння Апостольській Столиці свої загальнолюдські та професійні вміння і свою церковну вмотивованість».

Заключним запитанням було: «Ви є останнім директором-єзуїтом Радіо Ватикану. Як отці єзуїти переживають цю ситуацію?». «Це важливий аспект понад 80-ти років історії Радіо, адже від самого початку Папи довірили його саме єзуїтам. І на цьому шляху було чимало видатних постатей», – зауважив о. Ломбарді, зазначаючи, що всі вони «були щасливі можливістю великодушно присвятити служінню Папі та Церкві свої найкращі сили, а в деяких випадках навіть і своє життя. […] Тепер же, в контексті реформи, Папа висловив своє бажання, щоб отці єзуїти продовжили своє служіння у сфері комунікації, але якщо не існуватиме Радіо Ватикану, яке було їм доручене статутом, то доведеться розглянути, як можна буде чітко окреслити нову ділянку відповідальності єзуїтів. Це відкрите питання, яке керівники Секретаріату з питань комунікації добре усвідомлюють та, без сумніву, вивчатимуть в діалозі з настоятелями Товариства Ісусового. Врешті, отці єзуїти й надалі працюють зі своїми колегами та виконують свої обов’язки в редакційній, інформаційній та комунікаційній діяльності, за яку відповідає Дирекція Програм Ватиканського Радіо».